Чернігівського тренера просять не допускати вихованців із поганими оцінками в школі до тренувань

Журналіст25.04.2024

0 1 620

У чернігівському спортивному клубі «Рукопашний бій» прагнуть виховувати гармонійно розвинених особистостей, які стануть прикладами для однолітків у спорті та в шкільному навчанні.

Сергій Петрикей, керівник спортивного клубу «Рукопашний бій», розповідає, що регулярно передивляється шкільні щоденники своїх вихованців. Між тим, нещодавно на своїй сторінці у соцмережі він розмістив відео, що до нього звертаються батьки та вчителі з проханням не пускати на тренування дітей із поганими оцінками, аби для них це було дієве покарання. Про цю ситуацію і спортивні успіхи вихованців клубу – в розмові з паном Сергієм.

Пане Сергію, як часто до вас звертаються педагоги та батьки з доволі таким незвичним проханням – не допускати вихованця до тренувального процесу?

Доволі часто батьки намагаються в такий спосіб покарати дітей за погану успішність у школі, позбавивши чогось такого, що дитині насправді подобається. А до нас дітям дуже подобається ходити. Вони роблять це із задоволенням. Тому, мабуть, найстрашніше покарання – це не піти на тренування. І ще є покарання – розповісти тренеру про якісь огріхи дитини. Бо як дізнається тренер, вихованцю буде соромно. Тож виходить, що клуб і тренер – більший авторитет, аніж батьки чи школа. Для нас це – добре, а взагалі не дуже. Бо батьки не виконують своєї функції, і дитині страшніше, що дізнається тренер, аніж батько. Були випадки, коли директор школи телефонував нам і просив вплинути на дитину. Бо в дитини єдиний моральний авторитет – це тренер. То як тренер скаже – дитина прислухається, а якщо батько, мама чи вчитель, то дитині байдуже. І це ситуація доволі часта.

То яка ваша позиція в такій ситуації?

А я кажу, що карати дитину, позбавляючи того, що їй подобається, неправильно. Бо тренування – це здоровий спосіб життя, спілкування з правильними людьми. А дитині це хочуть заборонити. Натомість треба шукати причину, чому дитина погано вчиться, не хоче ходити до школи, можливо, там якісь проблемні моменти є. Про них треба дізнатися й усунути їх.

Наше завдання, щоб діти хотіли ходити на тренування. А завдання школи та батьків – щоб діти хотіли навчатися в школі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Стольному успішно працює нова гончарна локація

Раніше ви розповідали, що дивитеся оцінки в шкільних щоденниках ваших вихованців. Нині це також робите?

Так. Але ця практика дієва до певного віку. Це потрібно, щоб дитину десь трішки присоромити за неуспішність. Але це дієво до 10-12 років. Потім діти дорослішають і їм не дуже страшно. І нині взагалі, на жаль, такий підхід до школи та навчання в батьків і в дітей, що вони не дуже хвилюються за оцінки. Дистанційка та війна потроху роблять свою справу. Дуже часто батьки переносять свої страхи на дітей. Якщо діти постійно чують від батьків, що війна, щось робити немає сенсу, то вони так само не вбачають сенсу в тому, щоб навчатися. Коли батьки розказують дітям про війну, про постійні переживання більше, ніж їм потрібно знати, то діти починають так само думати: «А навіщо воно мені?». А ми вже маємо два роки повномасштабної війни, два роки карантину, які дуже далися взнаки в контексті освіти та виховання.

Щодо наших вихованців, то все нормально. Але наших вихованців – маленька краплинка в загальному морі. Вони тренуються, їхні батьки розуміють, що дітям це потрібне. І вони якось намагаються своїх дітей розвивати. А загалом картина – не оптимістична. Є випадки, коли батьки дозволяють дітям курити цигарки в 13-14 років. Одна з мам мені казала: «А що тут такого?! Війна». А батько каже: «Я сказав сину, що краще кури мої хороші цигарки, ніж сам будеш щось шукати, аби покурити. 14 років – хлопець дорослий». А це неправильно. Дуже багато батьків списують такі моменти на війну, а це не можна робити.

Завершити розмову хочеться на більш оптимістичній ноті. Розкажіть, будь ласка, про спортивні досягнення останнього часу.

Досягнень дуже багато. Тиждень тому був чемпіонат України з панкратіону, а це основний вид спорту, яким ми займаємося. Ми посіли третє командне місце у віковій групі 16-17 років. Дуже потрібне нам це третє місце, бо ми повертаємося знову в еліту свого спорту в Україні. Нас карантин дуже вибив із колії, а потім повномасштабна війна. Багато наших вихованців із 20 до 25 років пішли добровольцями до ЗСУ, тренери наші служать. І такий у нас був провал у спортивних досягненнях. Були моменти, коли в карантин в інших областях тренування відбувалися, а в нас, у Чернігові, суворо не можна було цього робити. Тож майже два роки ми не тренувалися. А зараз ми починаємо надолужувати, потроху працюємо, щоб знову повернутися до трійки кращих команд України. Адже ми завжди були в трійці. Через місяць у Кропивницькому буде дитячий чемпіонат для учасників 10-13 років, то сподіваємося на гарний виступ.

Ірина Осташко

Фото – Сергій Петрикей