Ксенія Олександрівна Бельмас – оперна співачка, примадонна французької Гранд-опера та Берлінської державної опери. 1926 року виступила в легендарному Великому палаці Парижа одразу із 17 концертами. Рекордсменка звукозапису серед оперних вокалістів свого часу: разове замовлення в Німеччині налічувало понад 80 арій і пісень.
Утікачка з СРСР підкорила Париж
Уперше «на публіці» Ксенія заспівала у шість років у церковному хорі в рідному Чернігові. Брала участь у місцевих концертах. Потім – Київська консерваторія (дівчина блискуче виконувала надскладну партію Леонори з «Фіделіо» Бетховена). Золота відзнака після завершення навчання.
Стажування в московському Большому театрі й одразу ж фантастична реакція публіки та професіоналів. Заяви експертів про появу нової зірки світового масштабу: «Це унікальне сопрано».
Та стрімкого злету не сталося – завадили революція і громадянська війна. Втрата майна, рідних, «контрабандна» еміграція. 1921-го, ризикуючи життям, вона разом із подругами перейшла радянсько-польський кордон. Згодом перебралася до Німеччини. Навчалася в Італії, потім вирішила спробувати себе в Парижі.
«Зі змінною білизною у валізі, з дрібними грошима в одній кишені та рекомендаційним листом в іншій вона вирушила підкорювати культурну столицю світу. І Париж пав», – пише у своїй статті про Ксенію Бельмас доктор історичних наук Ірина Філатова.
Дебют в «Аїді» Джузеппе Верді в Гранд-опера без жодної репетиції. 17 концертів у супроводі вісьмох провідних оркестрів у легендарному Великому палаці на Паризькій виставці-1926. А з ними – визнання і шалений успіх.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Чернігівщині невідомі підпалили житловий будинок
Зникнення на піку кар’єри
І все-таки, щоб заробити грошей для зіркового життя, співачка змушена була гастролювати: Німеччина, Польща, Скандинавія, Прибалтика, Австралія, Монте-Карло. Пів року виступала разом із відомою балериною Анною Павловою, з якою приятелювала.
І знову Париж. Численні пропозиції імпресаріо. Однак французького громадянства їй так і не дали (бо не жила постійно в країні). А тут – запрошення на гастролі до Південної Африки (1934). Шалений успіх. І рішення залишитися в ПАР назавжди.
Африканський період у Бельмас – найзагадковіший. Чому цей континент? Сама співачка, щоправда, одного разу обмовилась: мовляв, «знайшла тут абсолютний спокій та задоволення».
У місті Дурбан вона створила власну вокальну школу та присвятила життя тому, що навчала співати інших. Учні її називали не інакше, як «Наша мадам». Бельмас і сама продовжувала виступати. Та найбільше концертів дала під час Другої світової, збираючи кошти для закупівлі медикаментів, які передавали до СРСР.
Навіть в останні роки життя, попри вік і те, що єдиним джерелом прибутків були приватні уроки співу (іноді доводилося міняти речі на продукти), мадам Ксенія одягалася за останньою модою, а учнів і гостей пригощала «фірмовими» закусками з української кухні.
Останню волю виконали частково
Батьки Ксенії загинули під час революційних подій 1917-го. Перший чоловік, заможний поміщик Аркадій Бобровников, помер від поранення. Другий чоловік, піаніст і диригент Олександр Кічин, утік до багатої південноафриканки. Зате вона мала відданого друга – естонського морського інженера Карла фон Лілієнштейна. Саме йому й заповіла свій прах поховати в Чернігові.
Упродовж 16 років після смерті Ксенії її лицар, чекаючи нагоди, тримав урну вдома. І за першої ж можливості передав журналістці з колишнього СРСР. Та, перейнявшись незвичною ситуацією, вийшла на радника українського посольства Олександра Цвєткова та в листопаді 1998-го вручила тлін йому.
Ще півтора року забрали бюрократичні залагодження. І нарешті, на зламі тисячоліть (2000), співачка упокоїлася в українській землі. Щоправда, воля чиновників переважила волю покійної: з політичних міркувань Бельмас поховали в столиці, а не в її рідному Чернігові.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Джерело: ЙОД.МЕDIA
