Пропонуємо вашій увазі першу конкурсну роботу — роздуми на тему карантину від студента Богдана Велентія.
Декілька років тому ніхто не міг подумати про те, що в Україні буде така ситуація, як зараз. Останніми роками ми переживали дуже багато невдач, але все одно не були готові до такого…
Безлюдні вулиці, пусті полиці магазинів, безліч закритих закладів – ні, це не фільм жахів – це сьогодення України. Люди божеволіють на очах. Простий похід до магазину – бій за життя. Запах трави, сила вітру, промені сонця – звичайні речі, чи не так? Для кожного пересічного українця вони стали мрією. У всьому винен він – COVID-19. Цей підступний вірус змусив весь світ тремтіти. Не обійшов він і нашу, вбиту горем та розграбовану Україну.
Я – звичайний студент, ще декілька тижнів тому сприймав всі новини про коронавірус, як про звичайну чергову «болячку». Здавалося, все швидко мине як і завжди. Але ось кінець березня, ми всі вдома… Спочатку здавалося, що всі сіють паніку, що всі вірять не завжди правдивим ЗМІ, але з кожним днем хворих ставало дедалі більше. Летальні випадки стали не дивом. Дивлячись на це все, ставало зрозуміло, що справи дійсно кепські. В перші дні карантину всі дивилися на людей в масках, наче на божевільних, а тепер в масках ходить кожен, якщо взагалі ходить… Особисто я, дивлячись на всю цю картину, ніяковію. Справді, стає страшно за своє життя, а ще більше за життя своїх рідних та близьких. Якась Бог знає яка хвороба ,з Бог знає якого Китаю – більше не жарт для нас. Моя думка змінилась з першими днями карантину. Стає зрозуміло,що такі посилені заходи безпеки не є випадковими. Нам щось не кажуть…
Спочатку події , які відбуваються зараз, вплинули на мене не дуже. Просто частіше мив руки, намагався не торкатися обличчя, менше контактувати з людьми. Зараз сиджу вже який тиждень у будинку. Я зрідка виходжу на вулицю, до себе у подвір’я, не ходжу до магазину, забув голос своїх друзів. Тільки вдома я почуваюся в безпеці. Невідомо скільки це буде продовжуватися. Саме в такі моменти, коли кожен день життя під за грозою, я починаю думати про цінність життя і кожного прожитого дня. Я починаю розуміти, як просто його втратити. У мені змінилося сприйняття цього світу та інформації, яку нам подають. Я тепер справді розумію глобальність проблеми. Незважаючи на всю паніку зі сторони оточуючих, я намагаюсь вести себе стримано та приймати тільки достовірну інформацію. Звісно, як вже згадував вище, дотримуюсь правил карантину та знаходжуся вдома. Не розумію людей, які попри всі заборони, спокійно їдуть на відпочинок на природу та в інші місця великими компаніями.
Звісно, зараз багато людей є знервованими та навіть агресивними, і я не скажу, що не такий. Кожного дня мені хочеться вчинити разом з іншими самосуд над тими, хто повертається з-за кордону і не сидять в самоізоляції, а спокійно гуляє містом, чи ходить в магазин. Як на мене, такі дії з їхнього боку є вбивством наших людей, це не інакше, як сепаратизм та зрада своєї країни. Вони не розуміють, що можуть заразити багато людей. Якщо б я був на їхньому місці, звісно б, сидів вдома і навіть не сунув би носа з нього.
Отже, всі ці події, які відбуваються зараз, дуже вплинули на мене та мою суспільну думку. Я змінив своє ставлення до всіх заходів безпеки і, починаючи з перших днів карантину, дотримувався них. Так ,вдома дуже напружена атмосфера, і дуже важко просто сидіти, але від цього нікуди не подітися. Спокійно живеться тоді, коли розумієш, що тим, що ти залишився вдома, ти як мінімум рятуєш декілька життів. Часом нам доводиться пройти через тяжкі випробування, щоб переродитися в сильнішу, розумнішу і вдосконалену версію самого себе. Ми все зможемо подолати та пережити. Для цього просто треба трішки терпіння.
Подробиці конкурсу читайте за посиланням.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
