Постреволюційний період в Україні запам’ятався однією з головних тез, такою собі метою народу, який скинув гнобителів. Загальнонаціональною мобілізаційною ціллю, що мала об’єднати націю, стала … боротьба з корупцією. Під гаслом «проти корупції» проводили люстрації, реформи, створювали антикорупційні органи та спеціальні відділи з питань запобігання корупції, просили гранти та ще багато-багато чого іншого.
Результат же, я вважаю, відомий кожному. Корупція видозмінювалася, перефарбовувалася, удосконалювалася, загалом проходила свою еволюцію. Але точно не зникла і, на мою особисту думку, навіть не зменшилась.
Поступово критиків корупції задавили аргументами на зразок «усе має бути згідно з законом», «а що вдієш» і «а що ти особисто зробив для того, щоб щось змінити? чи перестав давати «подарунки» медикам і вчителям» і так далі.
І тема затихла… На щастя. Чому? Тому що боротьба з наслідками, а не з причиною й утопічні цілі НІКОЛИ не дадуть результату. Корупція – це наслідок системи й ідеології людей, які не хочуть (не вміють, не можуть, бояться, «так зручніше», вважають, що не від них залежить, і т.д, і т.п.) щось змінювати в системі державного управління на всіх рівнях.
Наголошую – саме в системі державного управління. Це не стосується (або стосується значно менше) громадянина як такого, який не займає певний управлінський пост.
Зміни з низів можливі, лише якщо чиновник, який займає керівну посаду будь-якого рівня, стане джерелом цих змін, а не гарантом застою, який багато хто називає «стабільністю». Декілька років журналістської роботи показали, що символом 99% чиновників є і в перспективі буде лозунг «нічого зайвого». Сучасний управлінець починає шукати законні підстави, щоб чогось не зробити, аніж зробити. Всі бездіяльності або діяльності зі знаком «мінус», аргументуються нормами закону. Мовляв, закон їх зобов’язав.
Або, наприклад, ініціативність. Чи багато ви чули конкретних пропозицій від управлінців – до керівництва держави або запропонованих на обговорення громади? Мотивація «не робити» проста: держава на нас поклала виконання законів, а не їх обговорення. Це мотивація людей, які або просто не хочуть втрачати свою роботу (знаючи, що за ініціативність можуть отримати по руках), або тих, хто весь свій інтелект витрачає на ту саму… корупцію.
Якщо буде розвиток держави і добробуту, боротьба з корупційними діями відбуватиметься автоматично. А високі заробітні плати чиновників, які досягли цього розвитку, майже нікого не цікавитимуть.
А це станеться лише тоді, якщо управлінець матиме індивідуальну відповідальність, широкі управлінські повноваження та роботу на КОНКРЕТНИЙ зрозумілий для всіх результат. Коли управлінці перетворяться з доглядальників комунального майна, розподілювачів бюджету, створювачів аморфних програм – на реальних менеджерів-управлінців.
Олег ДЕШУРА
