Безпритульні тварини на вулицях: чернігівська зооволонтерка розповіла, як зменшити їх кількість (Відео)
Зооволонтерка Яна Тулупова, з якою я познайомилася не так давно, поділилася зворушливою історією:
На трасі поблизу села Количівка, собаку збила автівка. Водій, певна річ, не зупинився і поїхав далі у своїх справах. Тварина, яка через травми не могла самостійно рухатися, тривалий час пролежала на асфальті. Адже бідолаха та її страждання нікого не цікавили.
Люди просто проходили повз нерухомого пса. На щастя, знайшлась таки небайдужа жінка. Вона хотіла доставити собаку до ветеринарної клініки, але ніхто з автомобілістів навіть за гроші не погоджувався взяти тварину навіть у багажник транспортного засобу. Від відчаю жінка розплакалась, бо і на роботу треба йти, і пса шкода.
Єдина надія була на волонтерів. Вони відгукнулись на прохання про допомогу та відвезли песика, куди треба. Хоча теж не могли одразу відкласти свої справи.
Вдумайтеся! Травмована бідолашна тваринка, яка відчувала несамовитий біль і в якої була черепно-мозкова травма, пролежала на асфальті близько п’яти годин… Тим часом поруч проходило чимало людей – мами з дітками, дорослі, молодь. І всім їм було байдуже.
Імовірно, дехто вже подумав: на те волонтери й існують, щоб панькатися з собаками. Мовляв, їх хлібом не годуй, дай лише когось врятувати.
Насправді все дещо інакше.
Зооволонтери – це звичайні люди, які мають свої сім’ї, реалізовують себе в улюбленій професії, що здебільшого не пов’язана з тваринами та природою, мають хобі й захоплення. Ось тільки вони незвичні тим, що не можуть залишатись осторонь чужого болю, нехай це навіть беззахисні котики й песики.
Цікаво, якби замість собаки лежала людина, причому на вигляд не дуже благополучна, чи погодилися б водії відвезти бідолаху до лікарні, чи викликав би хтось «швидку» і чи запитав бодай хтось, що трапилося?
Часом можна почути, особливо від представників старшого покоління, що раніше люди були довірливіші, уважніші, частіше допомагали одне одному. Тепер, мовляв, усе не так: суспільство змінилося, геть інші цінності в пошані. По телевізору і в комп’ютері – тільки сцени насильства. При цьому не варто забувати, що, окрім інтернету й вулиці, на світогляд дітей впливають батьки, дідусі й бабусі, які пам’ятають, як раніше все було чудово та по-людяному, але не звертають жодної уваги на тварину, котра потребує допомоги.
Отак і живемо. Звісно, повчати і перевиховувати ніхто нікого не збирається. Просто пропонуємо розповідь про будні чернігівських зооволонтерів. Сподіваємось, що, прочитавши інтерв’ю з Яною Тулуповою, дехто все-таки замислиться, що проблема бездоглядних тварин стосується всіх нас.
Яно, то, все-таки, хто такі зооволонтери?
Чомусь побутує думка, що тваринам допомагають якісь дивні самотні жіночки. Можливо, є й такі. Але в переважній більшості серед зооволонтерів чимало освічених людей – вчителів, бізнесменів, лікарів, є діти й просто небайдужі містяни.
Зазвичай вони займаються тваринами у свій вільний час. Щоправда, він часто збігається з робочим. Але таке життя.
Я також маю вищу освіту, закінчила чернігівський політех, працюю керівником митно-брокерської фірми.
Тварин, мабуть, із дитинства любите?
Так. Коли була школяркою, у нас вдома аж 18 років жив собака. До речі, в Чернігові власники тварин полюбляють виганяти чотирилапих друзів на вулицю, коли вони стають старенькими. Ось зараз наші волонтери опікуються сімома старенькими собаками, які вже не потрібні своїм господарям.
Де у вас пункт перетримки тварин?
Його немає. Волонтери тримають собак та котів удома: хто в квартирі, а хто в приватному будинку.
Бувають випадки, що люди знають, де живе зооволонтер, тож приносять під під’їзд коробки з живими «подарунками». Бо впевнені, що він не зможе бути байдужим до долі цуценят чи кошенят. Водночас про якісь житлові чи матеріальні труднощі волонтера ніхто не думає.
Розкажіть про організацію, яку представляєте.
У нас – молода організація, називається «Крок до тварин». Ми зареєструвались у лютому. Разом з однодумцями вирішили це зробити, бо до громадської організації люди більше прислухаються, ніж до якоїсь конкретної людини.
Наша мета – зменшення чисельності безпритульних тварин гуманними методами, а також виховання свідомого ставлення до утримання домашніх тварин. Бо 80 % бідолах, які опинилися на вулиці — це колишні домашні тварини або їхні нащадки. Чомусь наші люди вважають, що кішечка має відчути материнство, народити хоча б раз. Але ж в дикій природі у більшості тварин, мати вже через короткий проміжок часу сприймає своє дитя, як конкурента, і виштовхує його на «власні хліби». Добре, якщо кішка народила двох кошенят, а якщо п’ять чи сім? І наступного разу стільки ж? Власник тварини вже не знайде такої кількості друзів чи родичів, які взяли б собі цих кошенят. До того ж, кожен, хто забрав до себе пухнастика, рано чи пізно постає перед проблемою, куди подіти нових нащадків. Звідси й з’являються безпритульні тварини – бо їх уже немає куди дівати. Їх виносять на вулицю, закопують, топлять чи вбивають. Наразі це називають жорстоким поводженням із тваринами. І відповідний закон, який ухвалив український парламент, передбачає сурову відповідальність за такі дії.
Перший крок на шляху до зменшення чисельності бездомних псів – це їхній підрахунок. (До речі, волонтери з ГО «Крок до тварин» уже нарахували у Чернігові понад 900 безпритульних собак. – Авт.). Наступний крок – реєстрація тварин, аби господарі несли відповідальність за самовигул і неконтрольоване розмноження чотирилапих. Важливо, що на зареєстрованих тваринах обов’язково буде чіп або жетон з ідентифікаційним номером, тому, коли собака втече, його без проблем можна буде повернути власнику.
Якщо тварини не відчувають потреби у «батьківстві», то їх варто тільки годувати й доглядати за ними?
В усьому цивілізованому світі люди можуть взяти собі тільки стерилізованого котика чи собачку. Некастрованих тварин не продають і тим паче не прилаштовують із притулків. Розведенням займаються лише люди, які мають відповідні сертифікати й документи. Тварин продають стерилізованими ще й тому, щоб власники не схрещували, наприклад, спанієля з пуделем, бо начебто вони сподобались одне одному. Нащадки, народжені не від племінних батьків, можуть мати певні психологічні чи фізичні травми або дефекти.
Стерилізація – це здоров’я вашої тварини. Адже в багатьох некастрованих чотирилапих через кілька років життя виникають проблеми зі здоров’ям. Контраргументи, що тварини після стерилізації поправляються, – міф. Якщо собака до кастрації бігав із вами щоранку, то й після цієї процедури не ляже на дивані. Тварина поводитиметься так само.
Ось волонтери полічили тварин і що далі?
Ми сподіваємось, що колись усе-таки відкриють пункт тимчасово утримання тварин. Це має бути структура, де працюватимуть спеціалісти, які не лише стерилізуватимуть чотирилапих, а будуть займатися просвітницькою роботою серед населення, контролюватимуть процеси реєстрації тварин, займатимуться адаптацією, тощо. Звісно, логічніше, щоб центр реєстрації домашніх тварин також знаходився на базі цього пункту. І тут якраз стане в нагоді наша база. Також у пункті тварин вакцинуватимуть і випускатимуть на попереднє місце проживання. На сьогодні пункт не може бути притулком для довгострокового утримання. Щоправда, коли система запрацює і тварин на вулицях поменшає, з’явиться надія, що заклад плавно трансформується в притулок. І тоді туди можна буде надовго помістити тварину, аж до її влаштування.
На якому етапі будівництва цей пункт? Бо журналісти не можуть добитися від влади чіткої відповіді.
Ми теж не знаємо. Бо нам про це також ніхто не розповідає. Коли відбувались засідання робочої групи з питань відкриття цього пункту й обговорювали питання фінансування, структури, ми були присутні на засіданнях. Наша позиція в тому, щоб вони зробили цей пункт окремим комунальним підприємством, у якого, окрім стерилізації тварин, буде ще достатньо напрямів роботи. Але влада наполягає, щоб це був підрозділ КП «Зеленбуд». Назване підприємство добре вправляється у своїй справі – в травичці, деревах, кущиках, квіточках. Ми ставимося до них із повагою, але про тварин вони нічого не знають. Тож переконані, що виникнуть проблеми із ухваленням потрібних рішень. Натомість зооволонтери – спеціалісти широкого профілю (усміхається. – Авт.). Всі ми трішки ветеринари, бо кожного дня нам доводиться робити медичні маніпуляції та надавати невідкладну допомогу; трішки юристи, адже знати і доносити закони щодо зоозахисної діяльності іноді треба не лише до населення, а навіть до представників виконавчої влади; трішки зоопсихологи, оскільки часто працюємо з тваринами, які отримали не тільки і не стільки фізичні вади, скільки психологічні. Прилаштування в нову родину нереабілітованої тварини може потягти за собою дуже негативні наслідки. Також ми – трішки піарники, бо пошук нової домівки складний і тривалий процес; трішки фандрейзери – ми постійно в пошуках коштів для оплати медичних послуг та годування тварин; і звісно, трішки психологи – треба зрозуміти, пояснити і підтримати майбутнього господаря.
Представники нашої організації їздили до Одеси й Бородянки – в тамтешні пункт тимчасового утримання та в притулок. Місцеві нас добре зустрічали, все показували й ділились досвідом. Тобто уявлення, як це має бути в ідеалі, – є. Знову ж таки, коли планували чернігівський пункт, то рівнялися на Львів. Але наша влада передумала створювати подібний пункт, бо, за їхніми словами, вийде надто дорого. Тож вирішили зробити проект дешевшим. Зрештою бачимо, що фінансування на його будівництво збільшили. Отака економія вийшла.
Ми хочемо, щоб чернігівський пункт був окремим підприємством, а не підрозділом КП «Зеленбуд». Надалі на базі пункту можна буде робити готель для тварин, ветеринарну клініку, яка працюватиме цілодобово. Бо коли чотирилапі потрапляють в прикрі ситуації, поліція телефонує волонтерам, наприклад, о першій ночі і каже, що знайшли якогось собаку і не знають, що з ним робити, куди її везти.
Чому в Чернігові існують різні зоозахисні організації? Можливо, варто об’єднати зусилля та боротися єдиним фронтом, адже мета в усіх спільна?
Мета спільна, а ось методи різні. Комусь просто подобається годувати тварин і доглядати за ними. Дехто дивиться на речі більш глобально. Наприклад, наша організація ще зовсім маленька, об’єднує близько десятка небайдужих людей. Але вже досягли певних результатів у роботі. За півроку віддали в «добрі руки» 70 кішечок і собачок, за нашого сприяння простерилізовано і перетримано 390 тварин.
Звісно, стерилізація платна. Буває, що люди, які до нас звертаються, дають якісь кошти на це. Але водночас є багато людей, які не можуть дати гроші, натомість можуть принести корм. Гроші на стерилізацію та лікування організація збирає. Нам, звісно, роблять знижки в клініках, але вони не дуже значні. Стерилізація однієї тварини коштує близько 500 гривень. А буває, що звертаються люди і кажуть: «У нас собачка народила семеро цуценят». Помножте 7 на 500 – це стільки треба грошей, щоб обслужити одну оцю людину, яка звернулася. Тож кошти потрібні завжди. Ми просимо їх у людей, звертаємося на підприємства, щоб нам допомагали.
Щоправда, люди вважають, що проблема безпритульних тварин – це клопіт лише зоозахисників. Та волонтер почувався б щасливим, якби у місті не було бездомних тварин. Якби раз на місяць хтось звернувся б по допомогу та й усе. Волонтеру достатньо любити своїх песиків і кішечок, які в нього є вдома.
Проблема бездомних тварин стосується кожного з нас. Бо і людям, і звірятам у місті має бути комфортно. Людина не повинна боятися, що її вкусить собака. Натомість тварини не мають помирати від голоду, жорстокого ставлення, гинути під колесами автівок.
Просто деякі люди над цим замислюються, а декому байдуже.
Дайте поради, як діяти, коли зустрічаєш на вулиці бездомного собаку, адже чимало чернігівців їх бояться.
Мабуть, є якісь окремі категорії людей, на яких нападають собаки. Передусім це люди в стані алкогольного сп’яніння, тварини дуже на них реагують, а також велосипедисти, бо песики люблять побігати за чимось, що крутиться і сяє. Якщо людина бачить, що назустріч ідуть собаки, то варто обійти їх чи перейти на інший бік вулиці, не йти просто на них. І ви почуватиметеся значно спокійніше.
У групі ризику – діти. Вони люблять до всього доторкнутися. Тварина не розуміє, що це малюк. Просто бачить, що до неї хтось потягнувся. А, можливо, колись була ситуація, що на тварину хтось замахнувся і вдарив. І у пса це відклалось у пам’яті. Тому будь-яку простягнуту до нього руку може бути сприйнята агресивно.
Насправді такі випадки доволі поодинокі. Якщо провокації з боку людини немає, більшість безпритульних тварин людину просто проігнорують.
Хоча ми намагаємось досягти зменшення безпритульних тварин до мінімальної кількості, це тривалий процес. Тож не реагуйте, не провокуйте, не показуйте страху, підгодуйте чи дайте пити, коли можете. От і всі умови комфортного співіснування.
Чи не шкідливо годувати чотирилапих кормами з крамниці?
У цьому питанні краще порадитися з ветеринаром чи розпитати консультанта в магазині. Експерименти над тваринами не варто ставити. Корма придумали недарма. До того ж, тварини – м’ясоїдні істоти, їх не треба годувати кашами й капустою, які їдять люди. Тож перевага за збалансованими кормами. Поради з цього приводу можна також отримати на багатьох інтернет-ресурсах, зі спеціальної літератури, в клініках тощо. До речі, дорослого собаку чи кота достатньо годувати двічі на день.
На вашу думку, чи потрібен закон, який передбачає суттєво жорсткішу відповідальність за негуманне ставлення до тварин?
Так. На наших людей можна впливати тільки штрафами. Здебільшого закон спрямований проти догхантерів, які знімають на відео знущання над тваринами, а потім викладають його в інтернеті.
Якось, іще до перегляду закону, зателефонували люди і сказали, що на сусідньому підприємстві живе ротвейлер. Щоправда, він сидить на ланцюгу і на нього боляче дивитись, адже його тижнями ніхто не годує. Пса забрали, він був у жахливому стані, виснажений і весь у блохах. Врятувати бідолаху не вдалося, він помер у клініці. Ми знайшли, кому ця тварина належала, написали заяву до поліції, щоб відкрили справу й покарали господаря. Донині позитивних зрушень у цьому питанні немає.
Якщо людина настільки негуманно ставиться до тварин, то, ймовірно, і до людей не краще? Зазвичай усі маніяки починають із тортур над котами і собаками, а потім переходять на людей…
У Чернігові часто трапляються випадки жорстокого ставлення до тварин?
Буває. Окрім того, часто знаходимо на вулицях породних, але дуже виснажених собак. Але власників відшукати не можемо. Якби була реєстрація і чіп, господаря пса знайшли б без проблем. І він би зазнав відповідного покарання.
Волонтерам цю тварину треба витягнути з того жахливого стану, вигодувати та ще й прилаштувати кудись. Але трапляються випадки, що врятувати собаку неможливо.
І наостанок, дайте поради людям, які хочуть завести котика чи собачку.
Насамперед варто замислитися, що з цією твариною, як із малою дитиною, доведеться няньчитися близько 12-18 років. Тобі з нею не просто поруч жити, а годувати, виховувати, дресирувати, лікувати, а також щодня, у спеку, дощ чи сніг, вести на прогулянку.. Якщо готові без сумнівів виконувати всі ці пункти, тоді заводьте. Та якщо маєте хоча б один відсоток сумнівів, що не впораєтесь, тоді не треба брати тварину, аби вона не опинилася на вулиці.
Якщо діти просять собачку, а батьки сумніваються, то краще її не заводити. Бо велика ймовірність, що цікавість дитини швидко мине, весь догляд за чотирилапим ляже на плечі батьків, а у них робота, турботи, і взагалі «ми ж для дитини заводили» … і зграї безпритульних знову поповняться.
У моїй сім’ї теж була така ситуація. У дитинстві дуже просили у батьків собачку. Плакали, хотіли, обіцяли доглядати. І цуценя нам принесли. Якийсь час нас від нього відірвати не можна було. Але настав час, коли вставати зранку дуже не хотілося. Тож гуляти з песиком ходила мама, хоча й не дуже хотіла це робити, більше нікому було. Тож дорослим треба передбачити і такий варіант.
Найважливіша порада і найбільше наше побажання: будьте відповідальними. І тоді всім нам – і людям, і тваринам – буде значно простіше жити.
Ірина Осташко
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.
