Здається, за останній місяць ми вже звикли до того, що й дня не минає без дощу.
На несапаних городах блищать калюжі, а ми, споглядаючи новини про те, що витворяє стихія в Європі, хрестимося: хай уже ллє як із відра, аби тільки без бурі та грози.
Але минулої неділі стихія все-таки вирішила трішки полоскотати нерви селян — щоб не дуже розслаблялися. Бо, як кажуть, у Бога все напоготові.
Як розповідає Болотницький сільський голова Анатолій Рудько, у першій половині дня селяни ще намагалися щось робити на своїх городах, а коли вже в полудень скот до череди вигнали, над селом зібралися хмари. У небі ревіло, гуркотіло, мигало. Стихія налетіла близько 16-ї години. Не над усім селом, а ніби хвилею. Біля сільського дитсадка, де ще кілька хвилин тому стояли селяни, які вигнали корів у череду, просто вирвало старе дерево.
Водночас стихія захопила різні сільські кутки. Старі дерева виривало з корінням, вони падали на паркани, господарські будівлі, лінію електропередач. Та все-таки сили Всевишні були милостиві до селян, бо жодне дерево не впало на хату, не травмувало жодну людину, навіть худобину. А от страху та збитків наробило.
Найбільший удар було завдано стаціонару Талалаївського районного центру для проживання одиноких громадян похилого віку, що базується в приміщенні колишньої Болотницької дільничної лікарні. Це приміщення, збудоване ще на початку XX століття як земська лікарня, добре доглянуте.
Старенькі, а їх тут проживає 22, мають найнеобхідніше для проживання. У палатах завжди охайно, немолоді люди оточені увагою. Та хоч як би добре тут було, кожен із них пережив якусь власну трагедію, доки потрапив сюди доживати свою старість. Здається, як же і не по-Божому, що стихія розгулялася саме тут.
76-літня вчителька-пенсіонерка Лідія Сьомик 55 років прожила поряд із цим приміщенням: «Мій покійний чоловік із 1957-го і аж до закриття дільничної лікарні працював тут, ось тут, поряд і жили. Ще тоді, коли ми приїхали до Болотниці, ці дерева, що біля лікарні, вже були старими. Клени самі насіялися і росли собі роками. На своєму віку такого страхіття не бачила.
До мене якраз діти приїхали. Машина під хатою стоїть. А тут враз потемніло, все реве, тріщить. Мабуть, це тривало кілька хвилин, але здалося, що дуже довго, бо було дуже страшно. Куди ж від стихії подітися? Дивимося, клени на дах лікарні лягли, і коріння із землі вирване… Тут і слів бракувало. Спасибі Богу, що без жертв. Добре, що в нас сільський голова – Людина з великої літери. Організовує роботи, сам всюди працює».
За роботою з ліквідації наслідків стихії разом із односельцями та працівниками територіального центру застала й сільського голову Анатолія Рудька. Фотографуватися категорично відмовився, мовляв, не той момент:
«Добре налякало. Ось тепер треба гуртом розбиратися, адже будинок стареньких на території нашої сільради і це наша спільна біда. Дякую Прилуцькому НГВУ, що відгукнулося і виділило кран, керівнику місцевого ПСП „Лан“ Володимиру Лукашу за розуміння в необхідності подолання проблем, що їх наробила стихія».
Поряд із командою сільського голови у вівторок, уже другий день поспіль, із чоловіками свого колективу трудився і директор терцентру Володимир Марченко, де й зустрілася з ними.
«Сподіваюся, що, впоравшись із наслідками стихії, разом із сільським головою дійдемо згоди, як позбутися цих старезних дерев на території стаціонару. Однозначно їх треба випилювати. Вдячний за таку підтримку сільському голові, директору ПСП „Лан“, своєму колективу, який без нарікань ліквідовує цю біду».
Звісно, до смерті наляканий і персонал соціального закладу, і його мешканці. Працівниця закладу Лариса Макаренко з сім’єю мешкають також майже у його дворі.
«Того дня не чергувала, — розповідає, — були зайняті із чоловіком своїми справами. Машина у дворі стоїть. Як тут ніби за кілька хвилин таке налетіло…».
Жінка і досі не може стримати сліз від переляку. У їхньому дворі смерч зламав деревину, ніби сірник, і кинув на сінник і хлів. Добре, що кізонька з телятком паслися… Очевидці розповідають, що кінь, який утримується в будинку престарілих для обслуги, на той час пасся у дворі. Злякався настільки, що голову намагався між ноги сховати…
Цей випадок ще раз доводить: як же ми не захищені перед стихією. Проблемні дерева ростуть у нас у кожному селі та в центрі селища. Кілька тижнів тому гілка каштана відчахнулася під час бурі та завдала тілесних пошкоджень жінці-пенсіонерці. Кажуть, яка доля судилася, те й буде, але є й інший крилатий вислів: «Береженого й Бог береже!»
Як бачимо, наш клімат суттєво змінюється, і ми нічого не можемо тут вподіяти, а от дерева старі прибрати і у власних садибах, і у громадських місцях просто необхідно. Можливо, Болотницьке «торнадо» є попередженням, що не варто чекати, поки аварійні дерева нас привалюватимуть?
Олександра ГОСТРА, фото автора
