– Це для того, щоб підняти бойовий дух хлопцям! – відповідає військовий нашої «тридцятки» на запитання про червоно-чорний прапор, який наші встановили мало не перед самим носом супротивника.
– Сильно злились на тій стороні за це?
– Та ні, не сильно, кинули кілька 120-х мін та заспокоїлися.
Кремезний чоловік родом із Чернігівщини, міцні руки і таке ж рукостискання свідчать про неабияку природну силу. Тому сталевий прут зі стягом наш захисник увігнав у сланцеву донбаську землю так, що не лише ворог не витягне, а й після перемоги наші не впораються.
До війни Микола працював у лісничому господарстві. Фізична робота на свіжому повітрі завжди подобалася чоловіку, і про те, що замість лісничого інструменту носитиме ДШК, ніколи навіть не думав. Кулемет із боєкомплектом вагою понад 50 кілограмів у його руках здається не таким і важким. Обладнав для себе кілька вогневих точок і носиться з ним як іграшковим, змінюючи одну за одною позицію для ефективнішого вогню по російських прихвостнях.
– Страх відчували коли ставили? – питаю.
– Та чого боятись, земля ж то наша! – впевнено відповідає Микола та, змінившись із посту, йде в прохолодний бліндаж, щоб спокійно почитати, чим живе мирний світ, поспілкуватися з двома синами, згадати рідний дім…
Іван Бурдюг прес-служба 30 омбр
