Стародавній Чернігів є перлиною Поліського краю та цілком справедливо заслуговує називатися туристичним містом. І хоча на сьогодні Чернігів відвідує зовсім не та кількість туристів, яку хотілося б бачити в місті, все одно рано чи пізно весь колосальний туристичний потенціал Чернігова буде реалізовано, і місто стане справжньою туристичною Меккою.
Принаймні, я на це дуже сподіваюсь.
Ні для кого не є таємницею, що кожне туристичне місто має свої унікальні та особливі цікавинки, які приваблюють гостей. Особливо приємно відвідувати ті міста, які мають позитивну і світлу енергетику. І якщо з унікальними історичними «родзинками», якими славиться місто на Десні, суттєвих проблем немає, то з приводу позитивної та світлої енергетики виникають деякі суттєві питання.
Більшість чернігівців уже давно звикла до тих пам’ятників, розташованих у самісінькому центрі нашого зеленого міста, і не надає їм особливого значення. У той час, коли туристи, які відвідують Чернігів уперше, звертають особливу увагу на чернігівські пам’ятки та цікавляться подіями, з якими вони пов’язані.
Саме в цьому й полягає проблема, адже майже всі монументи та пам’ятники, розташовані в центральній частині нашого міста, мають стосунок до певних негативних подій української історії, пов’язаних із великими жертвами, й загалом оповиті аурою трагізму та скорботи.
Наприклад, неподалік чернігівської красуні – Катерининської церкви – встановлена скульптурна композиція, присвячена борцям за волю і незалежність України. Безперечно, вона має справедливе право на існування, але, вибачте, хіба такий вигляд має справжній борець?
Уособлення борця – це гордий козак на коні з шаблею у руках та впевненим поглядом, який демонструє хоробрість та відвагу. Чи притаманні ці риси чернігівському козаку? Навряд чи.
Чернігівський козак більше схожий на знедолену, трохи згорблену людину, яка невпевнено стоїть на ногах із задертою головою. Від цієї скульптурної композиції більше віє страхом та розпачем. Козак схожий не на захисника, а на жертву, яка вже нічого не може зробити своїми силами, тому все, що їй залишається, це молитися та, дивлячись у небо, просити допомоги у Господа.
Цей пам’ятник має негативну енергетику та ауру смутку. Адже його вигляд не надихає людину бути сильною, мужньою та відважною, а лише культивує образ жертви. Що стосується естетики та невідповідних анатомічних пропорцій, то це взагалі окрема тема. Але зараз не про це.
Приклад образу захисника (фото з інтернету)
Якщо ми вирішимо прогулятися від Катерининської церкви на Красну площу, то неодмінно на нашому шляху зустрінемо пам’ятник, присвячений жертвам Чорнобильської трагедії. Це ще одна трагічна подія в українській історії, що забрала тисячі життів під час аварії та негативно вплинула на здоров’я сотень тисяч людей.
Цей пам’ятник – як своїм значенням, так і своїм виглядом – також викликає лише сум та смуток, адже пов’язаний із трагедією. А отже, про жодну позитивну енергетику також не може бути мови.
Продовжимо нашу прогулянку містом і далі рушимо до музичного фонтану у сквері ім. Попудренка. І що ми бачимо там? Правильно – міні-кладовище. Три могили просто в самому центрі міста, де бавиться багато дітей.
Безперечно, треба шанувати тих, хто ціною свого життя подарував наступним поколінням можливість насолоджуватись чистим небом та ясним сонцем, але це зовсім не означає, що центр міста треба перетворювати на некрополь.
А тепер перейдемо до частини парку, де знаходиться другий музичний фонтан. Ця територія стала дуже привабливою для батьків із дітьми одразу після того, як там з’явився великий дитячий майданчик. А після будівництва фонтана дітей у цьому парку побільшало. Але і тут ми натрапляємо на черговий монумент, побудований задля шани пам’яті жертв.
Цього разу – жертв війни в Афганістані. На цій же території розташовані і меморіальні гранітні таблички з іменами загиблих солдатів. Інакше кажучи, тут ми маємо ту ж історію, що й із попередніми пам’ятниками – сум, жалоба, жертви та негативна енергетична аура.
І, звісно, кілька слів про меморіал Захисникам України та героям Небесної Сотні, який можуть побудувати на місці пам’ятника Леніну. Попри те, що він також стосується трагічних подій та присвячений не тільки борцям за свободу і незалежність України, а й тим, хто став жертвою цієї боротьби (як на Майдані, так і на фронті), саме виконання монументу є доволі сучасним та патріотичним, а його вигляд, зображений на проекті-переможці, жодним чином не викликає таких негативних емоцій, як вищезгадані пам’ятники.
Однак у цьому випадку проблема полягає в тому, що міський голова Владислав Атрошенко до проекту-переможця поставився доволі скептично та не взяв на себе відповідальність за його зведення. Отож, нас чекає або ж доопрацювання вже наявного проекту-переможця, або новий конкурс та новий переможний проект. Який саме він матиме вигляд – невідомо.
Якщо підбити підсумки вищевказаного, то висновок такий: туристичний центр міста треба почистити від негативної аури жертовності та смутку, яку несуть встановлені у центрі пам’ятники. Центр міста треба прикрасити новими, більш актуальними пам’ятними монументами, які не мають нічого спільного з жалем та скорботою.
Гуляючи містом, туристи повинні отримувати заряд радості та позитивних емоцій, а не занурюватися в печальні українські події різних історичних періодів і псувати собі настрій.
Пам’ятник борцям за волю і незалежність України біля Катерининської церкви обов’язково потрібно замінити, адже його неестетичний вигляд та негативна аура, яка цим виглядом формується, безумовно, не робить наше місто більш привабливим.
Пам’ятник чорнобильцям бажано взагалі перенести з Алеї героїв. Можливо, для нього варто створити окремий парк, що буде присвячений подіям 26 квітня 1986 року. Оскільки на Алеї героїв уже кілька років поспіль проводять захід «Зелена сцена», який уже став повноцінною творчою візитівкою Чернігова, а також влаштовують ярмарки з товарами ручної роботи, то цю алею було б логічно перейменувати на Творчу алею та встановити вздовж неї пам’ятники відомим українським діячам культури, музики та мистецтв.
Усі могили зі скверу ім. Попудренка також обов’язково треба перенести. Адже сама картина, коли діти граються на могилах, а дорослі використовують їх як лавочки здається неприйнятною.
Те саме стосується і пам’ятника загиблим у Афганістані, що між фонтаном та дитячим майданчиком. Його також треба перенести, а на його місці встановити щось більш позитивне, наприклад, якийсь пам’ятник на сімейну тематику.
Звісно, всі ці пропозиції є умовними і потребують докладного обговорення за участю спеціалістів, влади, архітекторів, громадських діячів та мешканців міста. Але в будь-якому разі туристичний центр Чернігова повинен не навіювати туристам смуток та печаль, а надихати їх і дарувати радість!
Автор: Дмитро Тігранов
На превеликий жаль така ж ситуація і в Новгороді — Сіверському, Міський парк фактично перетворили в цвинтар, Нещодавно з «легкої руки» депутата міської Ради Рожка В.М. з’явився ще один памятник Івану Богуну. Памятники, від слова «память» повинні бути в місцях захоронення, а не в парках дозвілля та відпочинку. Дякую всім за порозуміння.