Чернігівська журналістка виставляє на аукціони свої картини та спрямовує кошти на потреби ЗСУ

Війна загострила в українців бажання допомагати нашим військовим. І кожен робить це як уміє і може. Адже нині будь-яка підтримка – на вагу золота.

І щоб військові відчули турботу, не обов’язково доправляти вантажі до зони бойових дій, можна допомагати й із дому. Так, зокрема, робить чернігівська журналістка Альона Середа. Вона малює картини та виставляє їх на аукціони, які сама ж і влаштовує. Звісно, виручені кошти йдуть на потреби рідненьких ЗСУ. Докладніше про це і не тільки – в інтерв’ю з Альоною Середою.

Альоно, злощасна дата 24 лютого вже назавжди закарбувалася у свідомості українців. Яким для вас був цей день?

Я чекала на повномасштабне вторгнення тоді, коли нам його всі обіцяли – 15 чи 16 лютого. Саме тоді вночі не спала. А до 24 лютого я вже, якщо чесно, розслабилася. Та зранку о 6.30 мені зателефонував орендодавець мого офісу і попросив його відчинити, бо там є хороший підвал. Мовляв, будуть там ховатися. Я не зрозуміла: «Від чого ховатися»? Він запитав: «Ви новини читали?» А я насправді спала тоді і була дуже зла через дзвінок. Але отак і дізналася, що почалася війна…

Потім мені зателефонував мій наречений і теж повідомив про війну. Сказав, щоб збиралася і що він по мене заїде…

Я ще повною мірою не усвідомлюючи, що трапилося, почала збирати якісь речі, пішла до ванної кімнати, зробила собі каву… Адже я не вірила в те, що відбулося.

Наречений мене забрав, як і домовлялися.

У Чернігові лишила квартиру з усіма речами, майже нічого не взяла з собою, бо думала, що їду на один день, а наступного дня повернуся до Чернігова на роботу й усе в мене буде добре.

Де ви перебували під час активних бойових дій на Чернігівщині?

Я три місяці пробула в селі Спаське біля Сосниці. Ми два тижні були в окупації. Орки стояли біля нас – між Спаським і Сосницею. До речі, і досі там їхні сухпайки валяються. І навіть три орки під одним деревом поховані.

Вважаю, нам дуже пощастило, що вони нікого з людей не чіпали, лише крали з магазинів продукти.

Як виникли думки, що треба якось допомагати нашим військовим?

На початку війни я трималася добре, а потім мене почало «накривати» десь із кінця березня. Я розуміла, що це жахіття – вже не на один день. А всі ми хотіли, щоб воно закінчилося якомога швидше. І я почала запитувати себе: чим можу бути корисною? До того ж, у мене була депресія через те, що я сиджу в селі, а мої друзі – в Чернігові, зокрема з Молодіжної ради, щось роблять, розвозять їжу, комусь допомагають, а я взагалі нічого корисного не роблю.

І потім мені подарували полотно для малювання, бо я з дитинства малювала, але ніколи цього не вчилася. Так почала малювати, і якось гарно вдавалося. Одну з картин запостила в Instagram. Моя подруга поцікавилася, чи я то намалювала? Відповіла, що так. То вона мені порадила влаштувати аукціон і відправляти кошти на ЗСУ. Але я вважала, що це неможливо, бо ніхто не купить. Малювання ж – це було тільки хобі з самого дитинства. Але подруга запевнила, що головне – не художній рівень, а мета. І так я провела свій перший аукціон у Facebook. За малесеньку картинку виручила 1200 гривень. Здавалося б, небагато. Але отримала такий потужний фідбек! Людина, яка купила цю картину, написала мені в Facebook й інші люди просили: не зупиняйся, іще малюй!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Зі шкільної програми приберуть твори російських авторів

Аукціони стартували після вигнання окупантів із нашої території?

Звісно, було б дуже круто розповісти, що робила такі речі, коли орки були поруч. Але на той час навіть ідеї про якийсь аукціон не мала. До того ж, мене попросили не висовуватися, бо я була дотична до однієї з політичних партій. Якби окупанти там осіли на довший час, то, ймовірно, могли б мене там знайти… Лише за себе не було страшно, а за рідних, з якими живеш, – дуже. То я певний період сиділа тихо, вела новини, наповнювала наш інформаційний портал на чистому ентузіазмі, бо мені хотілося інформувати людей. Така в мене тоді була місія. Коли ж зрозуміла, що інформації надто багато, почала шукати свою нову місію і знайшла. Це – малювання.

Що було зображено на картині для другого аукціону?

Придумала зображати песиків Патронів. Я й інші люди жартуємо, що в мене вдома своє мінівиробництво Патронів. Бо я намалювала їх уже два. Планую ще намалювати, бо хочу спробувати іноземців зацікавити, можливо, хтось купить. Вони люблять зараз усе жовто-блакитне. А кошти, звісно, підуть на ЗСУ.

Тож за першим був другий аукціон. Вийшов такий драйвовий. Буквально за першу годину набралася сума – 2700 гривень, і вже в останній день ще один хлопець додав сто гривень, вийшло 2800, і він забрав картину з Патроном.

Приємно, що мені вдалося особисто передати йому цю картину із рук у руки в Чернігові. Адже хотілося наживо поспілкуватися з людиною, аби відчути енергетичний посил, а не просто зробити відправку «Новою поштою». Особисті зустрічі дуже надихають!

Зараз запустила ще один аукціон із Патроном в Instagram. Я веду і ТікТок, там Патрон теж дуже добре розходиться.

Не Патроном єдиним. Потрібні ж інші ідеї…

Так. Замислилася, що ж іще малювати… Вирішила, що нині хайповою є марка «Русскій воєнний корабль… ВСЬО!».

Мене хтось захейтив за авторські права, що начебто так не можна, але я чомусь собі подумала: якщо всі хочуть цю марку, то й картину куплять. Я ж не для себе, а для ЗСУ! І нині ще триває аукціон із продажу цієї картини. Він завершиться в суботу, вже зібрано 3500 грн, але, може, ще хтось якусь суму докине. Однак зізнаюся, що нині я вже дуже рада наявній сумі. На перший погляд, вона невелика. Бо хтось тепловізори купує для армії чи інші потрібні речі. Але, якщо задуматися, то, можливо, люди, які купили картини, не перерахували б просто так ці суми на ЗСУ. А завдяки аукціону у людей з’явився стимул. Бо всі ми хочемо бути причетними до чогось хорошого й отримуємо таку можливість.

До речі, вже є ідея нової картини, але не казатиму, якої саме, бо її спершу треба намалювати. Завжди до останнього сумніваюся, бо я не художник. Але полотно є і ескіз уже зроблений, потім малюватиму фарбами.

Аукціони й усе, що для них потрібно, власними силами організовуєте?

Абсолютно все організовую сама. Щоправда, я втратила роботу через війну, то малювання фінансує мій чоловік. До речі, ми вже побралися.

Чоловік ще може допомагати ідеями. Буває, сидимо і думаємо, що ще намалювати… Чоловік каже: «Треба щось із тракторами і танками пов’язане». Це ось затравочка така на наступну картину. А малюю ж усе сама. Трішки, щоправда, буває, кіпішую, бо мені щось не подобається, щось домальовую. Бо я ж ніколи цього не вчилася. Хоч років у 4 чи 5 мріяла, що стану художницею.

Як кошти, виручені за картини, знаходять свого адресата?

Відправляю на ЗСУ через мобільний застосунок «Дія», бо коли почала влаштовувати аукціони, надходило багато прохань, особливо в Instagram: допоможіть, ось люди збирають на армійські потреби…

Якби я збирала для якоїсь бригади, то розуміла б, куди кошти підуть і як зможу за них прозвітувати насамперед перед людиною, яка купила картину. До того ж, збираю не такі вже й великі кошти, щось глобальне за них не купиш. Тому вирішила, щоб усе було максимально прозоро. Є загальнодержавний фонд допомоги армії, куди через «Дію» можна скидати кошти. Бо у ЗМІ повсякчас з’являється інформація, що в цьому фонді невелика сума лишається. У перші дні війни люди багато скинули, а нині щоразу менше. То ось через «Дію» кошти переказую та роблю скріншот. Тож усі бачать і знають, що кошти пішли на ЗСУ.

Спілкувалась Ірина Осташко

Фото – Альона Середа