Чернігівка Тіна Щербакова прагне допомагати не лише людям, а й тваринам і птахам (Фото)

272228856_955192665111252_3074300777402573141_n

Чернігівка Тіна Щербакова розповіла журналісту ЧЕline, що природу, тварин і птахів любить із дитинства, бо справжньою природолюбкою є її мама. Нині любов до всього живого передається маленькій донечці Тіни. Про життя та будні небайдужої чернгівки – в інтерв’ю із нею.

Розкажіть коротко про себе і своє дитинство.

У дитинстві мені неабияк пощастило! Моя мама любить природу, тварин, і, мабуть, моє шанобливе ставлення до довкілля – саме завдяки їй. А ще завдяки її службі моє дитинство пройшло на аеродромі, де, поки мама працювала, я цілими днями гуляла в луках, у лісі, в садочку та спілкувалася з різними тамошніми мешканцями – їжаками, зайцями, жабками, ящірками, комахами. Любов до лісу і всього живого збереглася в мене на все життя. Так я і почала допомагати, вивчати, досліджувати, фотографувати і просто спостерігати за всією довколишньою природою.

Хто ви за освітою і чому саме цю професію обрали?

За освітою я медик-фельдшер «Екстреної медичної допомоги». І тут знову ж таки – не без матусиної участі. Коли вступала до вишу, я й уявити не могла, що вчитимуся на медичному факультеті. Так склалися обставини, що свого часу я обрала професію не ветеринарного лікаря, а медичного працівника. Але жодного разу не пошкодувала з цього приводу, зараз у мене є улюблена робота, яку дуже поважаю і яка допомагає мені в лікуванні тварин. Медицина як природнича наука тісно ж пов’язана з біологією, ветеринарією і навіть з екологією та фізисом.

Окрім того, що в суть роботи медика закладена допомога людям, у ній ще є психологічна складова. По-перше, це так цікаво – вивчати людей! Слухаєш про їхні обставини, спостерігаєш за настроями, реакціями, аналізуєш. І, по-друге, вчишся – вивчаєш не тільки людей і їхню психологію, а й себе вивчаєш. Дуже прикро, що в сучасному світі думки і настрої людей не дуже позитивні. У більшості випадків люди сприймають хвороби, старість із її кволістю та безпорадністю, як належне, і звикають, нібито так жити правильно. А сучасна медицина не вчить бути здоровими, і це дуже сумно.

Звідки любов до природи? Тобто здебільшого її люблять усі, та не всі замиловуються, надихаються, фотографують. Як прийшло це відчуття?

Природу люблять здебільшого всі, але кожен вкладає в це поняття любові своє розуміння. Для когось природа – це квіточки, одні більш яскраві, ароматні, інші – скромніші, якщо й зовсім не звичайні бур’яни; це дерева – великі колоди, які забезпечують нас киснем, і часто стають небезпечними, коли ламаються і падають на дороги, будинки, машини; це комашки – милі метелики та набридливі комарі, жахливі павуки. Це «хороше» і «погане», «добре» і «зле», «біле» та «чорне». А для когось природа – це двері, окремий світ, невичерпне джерело знань, книжка, кожна сторінка якої сповнена глибокого змісту. Моя ж любов (чи відчуття, повага, мабуть, точніше) до природи зародилася і завдяки чарівному дитинству у спілкуванні з природою, і завдяки своєрідній літературі та людям, які траплялися на моєму життєвому шляху. Впевнена, щось-таки і при народженні людина отримує, певні зв’язки з навколишнім світом. А потім вони або забуваються і втрачаються, або, навпаки, міцнішають.

272921692_628868101520973_2447153756608961664_n 258853195_626172125312962_7286891070288953206_n 247967335_909624726378882_8020858658142776292_n 272952369_1778381325697485_5920864004470139339_n

Розкажіть про притулок для птахів. Чому саме птахи? Як усе починалося? Скільком ви вже допомогли?

Мабуть, наразі говорити про притулок трохи рано, наразі це скоріше притулок домашнього типу, як зараз кажуть. Не завжди і не всіх поки що є можливість приймати, все залежить від обставин і наявності різних ресурсів. Але серед планів – створення саме повноцінного притулку, і навіть більше – реабілітаційного центру для диких тварин. Ось зараз якраз працюю над одним із проєктів, який повинен хоч трохи наблизити до здійснення мрії та певною мірою легалізувати нашу діяльність. Почалося все з допомоги окремим пташкам – чи то пташеня знаходили з мамою, чи то когось пораненого. І коли самостійно одного разу ми не змогли впоратися, бо знадобилося оперативне втручання спеціаліста, виявилося, що спеціалістів необхідних у нашому місті й немає. Ветеринари не займаються птахами, тут потрібен ветеринар-орнітолог. Якось само собою вийшло, що я почала вчитися – шукала спеціалістів через інтернет і спілкувалася з ними, читала літературу. Потім прийшли знання з медицини, а потім почав накопичуватися і досвід. Окрім знань із книжок, неабияку роль грають практичні спостереження за тваринами у природі. Спостереження у природі, вивчення процесів саме такими, якими вони є, – безцінні знання, що допомагають зрозуміти поведінку тварин, як і чим правильно годувати їх, що взагалі потрібно тварині для повноцінного й комфортного існування. Люди почали дізнаватися про те, що ми допомагаємо птахам, то й почали звертатися.

А ще, мабуть, і той фактор сприяв, що птахів як представників дикої природи в місті можна зустріти частіше за будь-яких інших її представників. Коли в нас буде центр, зможемо займатися й іншими дикими тваринами. Хоча і зараз, щойно є можливість, беремося за дрібних тварин: у нас живе їжак, він був знайдений узимку хворим і кволим. Тепер із ним усе гаразд, і навесні його чекає повернення в природу. Подеколи допомоги потребують і кажани, болотяні черепахи та різні інші тваринки.

272876804_476436560661199_6338160593647285816_n 272228857_1353793941713573_4393274798199838638_n 257886650_1052409685621594_8755936737947933370_n 272985423_360340008915172_8504114598688350900_n 272780948_543708083268457_4909055533981075919_n 272925414_466560348451073_8628610916860250602_n

Як ви ставитеся до зоопарків і цирків із тваринами?

Ідею зоопарків і цирків із тваринами я не підтримую. Цирки з їх дресурою – це не про любов до тварин, де зазвичай виконання трюків досягають покараннями та залякуванням тварин. У контактних зоопарках через постійний стрес для тварин теж не життя. Взагалі часто ні зоопарки, ні цирки, ні різні виставки не можуть забезпечити тварин належними умовами, а транспортування, контакт із людьми, шум – це лише стрес для тварин. А тварини ці – дикі, вони не пристосовані до подібного. Найчастіше тварини в таких закладах – лише витратний матеріал. І ставлення до них споживацьке. Найправильніший і найприємніший контакт із дикою твариною – це в лісі, у її природному середовищі. Хибна думка, ніби тварини нізащо не показуються людям на очі у лісі. Якщо правильно поставити завдання і не робити помилкових дій – тварини залюбки покажуться, а взимку птахи ще й братимуть із рук корм, якщо їх пригостити.

Ви пишете вірші. Пам’ятаєте, як почали писати? Що надихає?

А пишу я не вірші, а невеличкі оповідання, тексти. Почалося все з того, як одного разу мій хороший друг сказав мені: «У тебе є унікальний матеріал. Спробуй ним ділитися з людьми». Я й спробувала. Першим моїм оповіданням стали спогади про коня, з яким я працювала впродовж певного часу (кілька років допомагала тренувати коней у місцевих кінних клубах). Написання тексту виявилося цікавим, захопливим і навіть корисним заняттям. Потім почали з’являтися й інші роботи, які я викладаю переважно в соціальних мережах. Пишу я не задля оцінок публіки чи розвитку письменницького таланту, моя мета – ділитися з навколишніми фактами, цікавинками зі світу природи. А воно як: буває, повертаєшся у місто настільки приголомшений якоюсь зустріччю, сюжетом чи просто переповнений чудовим настроєм – і букви самі лягають на папір, «із кута в куток» текст пишеться легко та доволі швидко. І зміст тоді виходить цікавим, що й люди читають з інтересом. Коли щось іде з глибини душі, щиро, це не може залишити байдужим. Пишу я на різні теми, які хвилюють мене. Зазвичай про тварин і природу, історії про наших вихованців, взаємини між людьми та людиною і природою.

Людина природі – друг чи ворог? Якщо уявити, що у вас є така можливість, що ви змінили б чи запровадили б на користь природи в нашій країні?

Мені здається, що людина – не завжди ворог природі. Просто все впирається в розуміння різних людей. Що одні бачать хорошим, те для інших – зло. От і виходить, що навіть неправильні дії стосовно довкілля люди роблять не завжди спеціально, а через необізнаність або ж просто з власних переконань (не зовсім правильних). Знову ж таки, поняття «друг» і «ворог» придумали люди, в природі їх не існує. Тому основна проблема – відсутність взаєморозуміння між людьми та природою. Люди у сучасному суспільстві переповнені інформацією замість фактів і справжніх подій і часто не бачать, що і як буде краще як для них самих, так і для навколишніх, тому й роблять самі або допускають з боку інших неграмотні дії. У нашій країні природа неперевершена. Зокрема, чого варті наші найродючіші ґрунти, які, на жаль, через неправильне ведення сільського господарства майже зникли. Як і водойми з різнотравними луками. Щоб поліпшити ситуацію в нашій країні, треба насамперед вчити людей, звертати їхню увагу на наявні проблеми. А ще треба, щоб аграрії відмовилися від споживацького ставлення до землі. Мало хто знає, але ресурсів у Землі вдосталь, щоб нагодувати всіх своїх жителів і забезпечити усім необхідним. Тож проблема не у перенаселенні. Треба лише більше вчитися в природи, щоб знати, що робити, аби ресурси не вичерпувалися або навіть примножувалися.

Немає коментарів

Leave a Comment

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register