Читаючи чергову книгу, натрапила на одну цікаву думку. Процитую:
«Нещодавно Жан опитував людей, чи задоволені вони своїм життям. Більшість відповіла позитивно. Тоді Жан поставив наступне запитання: «Чи хочете ви прожити так, як живете, наступні двісті років?» Респондентам перекошувало обличчя».
А що відповіли б ви?
Багато чого було сказано про те, що жити треба, як хочеться, а мрії треба здійснювати, бо життя коротке. Але чомусь усі ці фрази проходять повз нас, а ми насправді замислюємося над їх суттю тільки тоді, коли трапляється щось непоправне або коли тягне на філософію під чашечку кави. А повсякдень живемо так, ніби це чернетка, а справжнє життя нашої мрії має початися з дня на день і якось саме собою, в одну чарівну мить. А цієї миті можна чекати все життя.
Ми щодня женемося за чимось, а коли досягаємо, з’являється інша мета. І мало серед нас знайдеться тих, хто скаже: «Я завершив свій шлях, усього досяг і тепер мені досить». Ні, навпаки. Навіть ті, хто досяг неабияких висот у одній сфері, йдуть завойовувати іншу. Спортсмени стають політиками. Лікарі стають блогерами. Актори стають співаками, а співаки починають створювати одяг і косметику.
Прагнути – означає жити, і в цьому є сенс нашого існування. І на цьому шляху трапляються такі ситуації, на які ми впливати не в змозі. Починаються розчарування та невдоволення своїм життям. Але згадайте себе років зо два тому: у вас також були проблеми (коли їх не буває?!), іноді траплялися неприємності. Але якщо зазирнути в минуле, згадується майже завжди тільки хороше, а погане бачиться дрібним.
У дитинстві я вигадала для себе цікавий прийом. Іноді, поринувши у свої думки, я зупиняла для себе мить. Навіть через багато років я пам’ятаю (і пам’ятатиму), як це сталося вперше. Поспішаючи до школи, я раптом зрозуміла, що цей ранок не повториться і завтра я теж поспішатиму, але все буде інакше. І взагалі, через рік я ходитиму вже до п’ятого класу, а не до четвертого. І я зупинилася. Відчула саму себе в цій миті й увесь світ навколо себе. Минуло стільки років, а я пам’ятаю той ранок і це відчуття. І відтоді намагаюсь частіше таким чином зупиняти для себе час.
Зупиніть іноді й ви шалений ритм свого життя. Зверніть увагу на маленькі приємні дрібниці навколо себе. На незвичайний колір неба на заході сонця, на танці сніжинок у світлі ліхтаря, на голос нічного міста, на тріскотіння вогнища та невимушені балачки друзів, які навколо нього з вами зібралися.
Життя – це шлях. Пройдіть його з насолодою. І тоді ви будете посміхатися у відповідь, коли вас запитають, чи хотіли б ви ще двісті років жити своїм життям.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
