Дерев’яні церкви, телеграф і трансформація вулиць: цікаві факти про минуле Чернігова (Фото)

Чернігів XVII століття – це місто дерев’яних храмів. Церкви в одну, три, п’ять глав з кількома заломами виринали то там то тут на перехрестях в’юнких вуличок. Одна така зміїлася поміж сивим Стрижнем і Третім Містом Третяком – вміщуючи на собі два шановані храми: Свято-Микільський на перехресті з Гончою та Свято-Покровський на самому Третяку.

З приходом нової ери містобудування, 1805 року вуличку вирівняли; частинка її при Микільській церкві отримала назву Миколаївської вулиці. З часом зникла Покровська церква, а разом із нею й вулиця Покровська перетворилася на частину Миколаївської.

Старовинний храм Святого Миколи Чудотворця, що прикрашав перетин з Гончою від 1688 року, теж не витримав буревіїв часу: давня церква була розібрана, а 1862 року з’явилася її наступниця, перенесена на один квартал далі — на перетин із сучасною вулицею Шевченка.

Проте, лише мандрівками святинь життя вулиці аж ніяк не обмежувалося. У 1859 році крім мосту через Десну Чернігів отримав ще й диво технічного прогресу – телеграф. Поштово-телеграфну контору вмістили на Миколаївській вулиці, поблизу теперішнього проспекту Миру, звівши для неї двоповерховий цегляний будинок — згодом ця споруда стане першим міським поштамтом. Трошки далі, по іншій стороні Миколаївської, між вулицями Борисоглібською та Мстиславською, рядочком розташувалися будинки Єврейської школи та вдови колезького секретаря Мотрони Богданової — середнього достатку будівля, у якій 1906 року розмістилася чернігівська філія «Просвіти», очолювана Михайлом Коцюбинським. Через вулицю, на іншому куті перехрестя із Мстиславською, угніздився притулок для солдатських сиріт Борисоглібського кафедрального собору і там само — гостьовий соборний будинок.

На Миколаївській собору належало дві будівлі: до зведення на честь приїзду імператора у 1911 році Миколаївського єпархіального братства — сучасної філармонії — йому підпорядковувалася каплиця Олександра Невського, що разом із телеграфом прикрашала від 1870-го ріг із сучасним проспектом Миру.

Життя на вуличці йшло тихенько, проте не без пригод: малеча часто бешкетувала, й одного разу це скінчилося скандалом, коли кілька хлопчаків примудрилися проявити чудеса прицільної стрільби камінцями, позбавивши шибок вікна архіву консисторії в дзвіниці Єлецького монастиря…

Із приходом радянської влади чимало будинків збулися власників, були націоналізовані, поділені, знебарвлені. Але й нове не забарилося: у 1930-х біля колишнього Миколаївського братства було зведено кількаповерховий дім у стилі конструктивізм, утім далі справа не рушила — в моду стрімко увірвався сталіанс і запит на практичні будівлі згас, проте 1937 року на розі Миколаївської, що тоді вже носила ім’я Карла Лібкнехта, й Трудової — відомої зараз за старою назвою Борисоглібської — вулиць виріс будинок навчальної бази облспоживспілки, симпатична споруда, яку нині займає «ПриватБанк».

Після Другої світової вулицю розділили, перервали, навіть нумерація будинків пішла в зворотному порядку. Але історія безперервна, тож, навіть сьогодні, гуляючи рештками старовинної магістралі, можна почути тихий шепіт давно згаслих епох.

Джерело: Цікавий Чернігів