Українці поступово відмовляються від традиційної школи в обмін на домашню освіту.
З кожним днем у країні зростає кількість охочих перевести дитину на альтернативну освіту. Уроки в зручний час, відсутність неприємного сусіда по парті та й на дорогу час не витрачається. Єдине – треба раз-два на місяць заходити до вчителя, щоб прозвітувати за вивчений матеріал.
Чи замилювались чернігівські батьки над зміною форми середньої освіти та чи готові поекспериментувати над своїми дітьми?
ЧЕline спробував з’ясувати настрої місцевих мам і татусів. Коментар з управління освіти буде згодом.
Оля Артеменко-Максименко:
«Я – за социализацию. Если уж никак и ребенок не может, то как вариант рассматривать.
А так детки с обществом хоть знакомятся. Ну, нельзя всю жизнь в аквариуме деточку держать.
Это как детки, которые не ходят в садик и приходят в 1 класс. Они ну очень отличаются от садиковских».
Аліна Клименко:
«Раніше я не замислювалась над альтернативними видами навчання для своєї дитини.
Але зараз донька у третьому класі і вона не встигає опановувати всю програму в повному обсязі. Програма важка, викладачів, які викладали б її цікаво та доступно, дуже мало.
Мені навіть довелось наймати репетитора, аби підтягнути знання з математики. Та мені здається мінус домашньої освіти – брак спілкування із однолітками».
Андрій Олексієнко:
«Я думаю, если толково заниматься дома, то почему бы и нет?
У меня есть товарищ, который не водит детей в школу, но водит во множество других мест, где они всесторонне развиваются. Для этого нужны деньги и время.
А просто не ходить в школу и сидеть дома – то это ерунда».
Іра Козаченко:
«С нашей системой образования, где оцениваются не реальные знания, а наличие клеточек между примерами и количество помарок, все больше родителей будут переводить детей на домашнее обучение.
Но это требует некой организации как ребенка, так и родителей, а в младшей школе – и наличия неработающей мамы, что не каждый себе может позволить».
Оксана Мороз:
«Навчання вдома, безперечно, має свої плюси та мінуси. Повертаючись у свої шкільні 90-ті, скажу, що до школи я не хотіла ходити в дні контрольних та лабораторних.
А загалом у школі було весело, зокрема на перервах та після уроків. Але ж тоді про інтернет чули не всі.
Чи хотіла би я вибрати для своєї дитини домашнє навчання? Ні. По-перше, з егоїстичних міркувань. Мені доведеться самій навчати дома, шукати для неї завдання, вибудовувати графік занять, перевіряти пройдене. Принаймні, на початках.
По-друге, дитина не матиме, на кого рівнятися, тягнутися. У неї не буде духу змагальності.
По-третє, дитина не спілкуватиметься з іншими дітьми, не вчитиметься вибудовувати стосунки, завойовувати авторитет, дискутувати на заняттях. Тому найкраще, що я зможу зробити для дитини, знайти їй гарного вчителя (а такі є) , який навчить її вчитися. А далі нехай вирішує сама».
