Е-декларації. Побачили. Що далі?

banka-e-deklaruvannya-1

Навіщо закордонні інвестори, якщо є свої?

Одна справа – здогадуватись, інша – побачити суми. Можна припустити, що е-декларації шокували не тільки переважну більшість українців, які мають звичайні доходи, а й закордонних партнерів. Україна просить гроші на реформи, шукає партнерів для інвестицій, тоді як у самій державі коштів предостатньо. Чому у створення підприємств в Україні має вкладати німецький, польський чи канадський бізнесмен, якщо не вкладає українець? Натомість тримає мільйони в готівці. І як мають почуватися закордонні політики, спілкуючись із представниками української влади, розуміючи, що власні доходи значно менші…

20 е-декларацій уже аналізують

Тим часом, за інформацією Артема Ситника, голови НАБУ, аналітичний відділ бюро вже взявся за перевірку близько 20 е-декларацій чиновників, які «найбільш очевидні з погляду незаконного збагачення. Зокрема народних депутатів, членів уряду, парламенту, суддів… Деклараціям суддів буде приділено особливу увагу», – заявив Артем Ситник. На думку оглядачів, настав зірковий час Національного антикорупційного бюро. Хоча роботі цих людей не позаздриш, адже показати статки – півсправи, їхнє походження ще треба довести. Недарма посол США в Україні Марі Йованович, яка ще не так давно хвалила Україну за підвищення тарифів на енергію з випередженням графіка МВФ, заявила: електронне декларування – початок, а не завершення боротьби з корупцією. На думку дипломата, треба зберегти і розширити повноваження НАБУ, пов’язані з проведенням розслідування, і створити якомога швидше антикорупційний суд.

Що далі?

На мій погляд, головне в деклараціях – не сам факт наявності астрономічних доходів. Декларації – підтвердження жахливого розшарування в державі, яка одним дає надприбутки, а інших, які працювали на неї все життя, не може забезпечити такою пенсією, щоб на неї можна було прожити.

Оглядач Борис Давиденко у статті на сайті Української правди дуже влучно зазначив, що в Україні не одна умовна держава, а щонайменше – три. Перша держава – це 35-37 мільйонів українців, понад 90 % населення, які заробляють 5200-8300 гривень на місяць (сюди додамо й пенсіонерів із нереально низькими виплатами. Ця Україна, пише Борис Давиденко, веде щоденну боротьбу, якщо не за шматок хліба, то за новий телевізор, дорогі ліки, відпочинок у Єгипті, освіту чи квадратні метри для дітей. Друга держава – це середній клас. Менше 3-4 мільйонів людей (10 % населення), які перескочили із цінностей виживання на цінності розвитку та самоствердження. Їхні доходи – понад 2 000 доларів на місяць. Третя держава, пише пан Давиденко, це квазідержава, яка останніми днями показує «стриптиз власності, оголюючи свої активи».

Так от, нам потрібна одна держава. Яка дає можливість працювати і заробляти кожному. Хай не на предмети розкоші, але на гідне життя. Створення такої економіки і такого суспільного ладу, де можна жити, а не вести постійну боротьбу за виживання – це було б мало не найкращим результатом запровадження електронного декларування.

Loading...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register