Суспільство

Городець Остерський: предок сучасного Остра

У князівські часи на території нинішньої Чернігівщини існувало місто, яке являло собою одну з найбільш укріплених середньовічних фортець. При цьому, як не дивно, воно перебувало у складі не Чернігівського, а Переяславського князівства. Саме це місто, засноване відомим князем Володимиром Мономахом, пізніше дало початок сучасному місту Остер Чернігівського району.

Тому сьогодні піде мова про літописну твердиню Городець Остерський, що розташовувалася на межі двох великих давньоруських князівств.

Літописна згадка про заснування

Перша хронологічна згадка про Городець міститься у історичних джерелах, а саме в Іпатіївському літописі під 1098 роком. Тут він згадується як місто, закладене тодішнім князем Володимиром Мономахом, «на Въстри» (тобто, річці Остер). Цитата:

«Прийшов Володимир, і Давид, і Олег на Святополка, і стали вони коло Городця [Пісочного], і владнали мир.

У сей же рік заклав Володимир кам’яну церкву святої Богородиці в Переяславлі на княжім дворі.

Того ж року заложив Володимир Мономах Город на [ріці] Острі».

Історична роль

Побудований фактично на межі Переяславського та Чернігівського князівств, Городець був важливим опорним пунктом. На думку чернігівського історика, професора Ігоря Кондратьєва він опинився на перехресті інтересів та впливу сусідніх великих міських центрів – Києва, Чернігова та Переяслава, став військовим осередком та мав насамперед колонізаційне значення. За інформацією дослідника Городець увійшов до складу Переяславського князівства вже після смерті великого князя київського Володимира Мономаха, що сталася у 1125 році. Тут він виконував функцію «пригорода» і був одним із удільних центрів князівства.

Дещо пізніше Городець Остерський перейшов під владу сина Володимира Мономаха, суздальського князя Юрія Долгорукого, який під час князівських міжусобиць у середині XII століття використовував місто як опорну базу для перегрупування сил у боротьбі за великокнязівський київський стіл, також фортеця часто обиралася у якості місця для проведення нарад князів.Через таку роль Городець нерідко піддавався нападам супротивників Долгорукого і з 1140 по 1150 роки був чотири рази обложений їх військами.

Черговий напад на місто був вдалим для противників Юрія. Врахувавши стратегічне значення міста, київський князь Ізяслав Мстиславич у 1152 році оволодів фортецею, спалив укріплення і вивів усіх мешканців. При цьому погромі не пожаліли навіть церковну споруду – було спалено Михайлівську церкву, яка більше відома під назвою «Юрієва божниця». Цитата з літопису:

«Ізяслав Мстиславич, зібравшись із Давидовичем Ізяславом і Святославом Всеволодовичем і при цьому порадившись, розвели Городок Юріїв (вивели мешканців) і спалили його, навіть і божницю святого Михайла; верх був зрублений з дерева, і це згоріло».

Після цього погрому місто залишалося пусткою більше 40 років, а відбудований Городець був тільки у 1195 році сином Юрія Долгорукого, владимиро-суздальським князем Всеволодом, що відомий під прізвиськом «Велике Гніздо». Проте після цього якоїсь важливої ролі в регіоні місто вже більше не виконувало.

У середині XIII століття Городець,як і більшість сусідніх міст, вірогідно потрапив під навалу монгольської орди хана Батия та був зруйнований. Факт сплюндрування Городця монголами можна стверджувати хоча б тому, що згадки про цей населений пункт в писемних джерелах зникають аж до XVI століття. Хоча казати про повне обезлюднення цієї місцевості не доводиться. УXVI столітті тут згадується існування дерев’яної фортеці з 8 вежами і 30 городнями, оточеної земляним валом і ровом. У той період вочевидь Остер виконував функцію прикордонної фортеці між Великим князівством Литовським та Московським царством.

Укріплення Городця як зразок оборонної архітектури

В результаті археологічних досліджень XIX-XX століть встановлено, що літописний Городець містився на території сучасного міста Остра на невисокому (близько 10 метрів) останці лівобережної тераси річки Остра. Городище має вигляд майданчика округлої форми (близько 0,75 га), сліди оборонних валів на ньому не помітні. У підніжжі ще прослідковуються залишки заплилого рову (ширина близько 15 м). В’їзд до фортеці знаходився в південно-східній частині укріплення. Що цікаво, на думку дослідників вищезгадана «Юрієва божниця» теж входила до складу оборонних споруд Городця і являла собою кутову башту.

З півночі до дитинця примикала друга лінія укріплень, що оточувала площу понад 4 га. Укріплення проходили по лінії кількох сучасних вулиць, їх загальна довжина становила понад 600 м. Як показали археологічні дослідження, вал місцями зберігся висотою до 4 м при ширині основи близько 25 м і верхнього майданчика – понад 10 м. Дослідниками були простежені сліди пожежі 1152 року в результаті погрому військом Ізяслава Мстиславича і шари досипки валу 1195 року, здійсненої при відбудові Городця Всеволодом Велике Гніздо.

Третя лінія укріплення оточує другу з півночі, охоплюючи площу близько 25 га. Оборонні споруди проходили по кільком сучасним вулицям. Вали третьої лінії майже повністю розорані й зайняті сучасною забудовою, але сліди їх ще помітні досить чітко. Рів, що проходив перед валами, мав ширину близько 20 м.

Четверта, найбільша лінія укріплень примикає до попередньої, оточує площу понад 30 га. Загальна площа укріплень міста перевищує 60 га, що дає підставу науковцям вважати Городець однією з найсильніших середньовічних фортець і великим міським центром Середнього Подніпров’я.

А як з історією дослідження городища? Тут нам будуть у нагоді матеріали чернігівської науковиці Людмили Ясновської, яка систематизувала хронологічно процес вивчення старожитностей літописного Городця Остерського. Так ось, першим локалізував місцезнаходження городища К. М. Бороздін, який у 1810 році очолював спеціальну експедицію для вивчення пам’яток Північного Лівобережжя. Також інтерес до Городця проявляв тодішній чернігівський історик М. Є. Марков. У 1889 році городище в Острі разом з іншими пам’ятками тодішнього Остерського повіту Чернігівської губернії досліджувала експедиція імператорської археологічної комісії на чолі із В. Л. Беренштамом. Пізніші великі археологічні дослідження проводилися у 20-х роках XX століття під керівництвом А. Г. Розанова, а також у 70-х роках.

Унікальна «Юрієва божниця»

Згадувана нами Михайлівська церква, що належить до пам’яток переяславської архітектурної школи, зазнала кількох серій руйнувань протягом XII-XIII століть. Богослужіння в церкві не проводилися аж до XVII століття. У 1695 році церкву знов відновили і навіть влаштували додатковий вівтар в ім’я Святої Трійці на хорах. У 1753 році під час грози в храм ударила блискавка, внаслідок чого згорів дерев’яний верх, до того ж кладка почала руйнуватися в результаті зрушення пагорба до річки. Наприкінці XVIII—на початку XIX століть більша частина об’єму будівлі була розібрана в зв’язку з аварійним станом, збереглася лише вівтарна частина (апсида і частина південно-східної стіни).

Реставраційні роботи були проведені в 1907 році за проєктом архітектора П. П. Покришкіна. В 1924 і 1950 роках було здійснено роботи по консервації. У 1977-1980 роках ініційовано консервацію останків церкви і реставрацію фрескового розпису XII століття.По ситуації на зараз загальний стан пам’ятки тяжкий.

Перші дослідження руїн Михайлівської церкви були проведені М. Константиновичем в кінці XIX століття,у той же період замальовки руїн храму зробила родина Половцевих.

Нині всередині вівтарної частини храму збереглися залишки фресок, зміст яких загалом незрозумілий. Про розписи стін можна судити лише на основі праць М. О. Макаренка, який у 1906 і 1924 роках їх досліджував та фіксував, а також В. М. Зуммера(1952 рік), В. Н. Лазарєва (1953 рік)та Ю. О. Коренюка (2007 рік). В свою чергу, настінним графіті остерської «Юрієвої божниці» приділив увагу у своїй монографії «Графіті Чернігова в соціокультурному просторі X-XVII століть» (2018 рік) науковець Святослав Подлевський, який займається вивченням пам’яток епіграфіки Чернігова та регіону.

Чи можемо ми врятувати від повної загибелі таку цінну пам’ятку як «Юрієва божниця»? Звісно, в складні часи війни навряд чи такі питання є пріоритетними та першочерговими. Проте маємо зробити все, щоб зберегти для прийдешніх поколінь наочний зразок архітектури і мистецтва наших далеких пращурів.

Андрій Подвербний, спеціально для ЧЕЛАЙН

Ще статті по темі

Back to top button