Українці активніше цікавляться своїм минулим та корінням і це проявляється по-різному. Зокрема, в селі Тужар Деснянської громади місцевий житель, 20-річний Олександр Жариков, збирає колекцію автентичного одягу, який носили предки в давнину. Юнак уже має одяг із сіл Тужар, Косачівка, Сорокошичі та Новий Глибів. Які ще особливості колекції – в розмові з Олександром.
Олександре, розкажіть, будь ласка, з чого починалася ваша колекція?
До мене в руки потрапив стрій моєї прабабусі, яка була родом із села Новий Глибів – села, що було виселене та затоплене задля побудови Київського водосховища на початку 1960-х років. Села вже немає, а стрій у мене є. І він у моїй колекції – перший. Загалом одяг я колекціоную не дуже давно – почав рік чи півтора тому. Але вже маю немаленьку колекцію святкових вишитих сорочок – більше як 20. Щоправда, жіночих суттєво більше, ніж чоловічих. Бо чоловічий одяг тяжко знайти, особливо сорочки. Мені розповідали, що чоловіки в той час зношували свої сорочки, а жінки мали святковий одяг, який не дуже часто одягали. До прикладу, моя бабуся віддала мені сорочку, яку вона пошила в 60-х роках, але, за її словами, жодного разу не вдягала. Заміж вона виходила в іншій сорочці, в яку після шлюбу теж не часто вбиралася.
Багато маю спідниць із нагрудником і звичайних спідниць, які вдягаються до сорочки. Вишиті фартушки та корсетки маю. Навіть є зимовий жіночий одяг – схожий на корсетку, але з рукавами, значно довший і більш теплий. Колись цей одяг називали юпка, а у нашій місцевості – ватянка. Такі дві речі маю, вони вже дуже старі.
Де ви це все це знаходите? Хтось дарує чи купуєте?
Спершу питав у людей у рідному селі. Багато хто мені безкоштовно віддавав старий одяг. Хоча гроші я пропонував. Також їздив до сусіднього села. І одна там жінка мені віддала сорочку, два сарафани з нагрудниками та корсетку. Я запитав: «Скільки це все коштує?». А вона відповіла, що оскільки я даю друге життя старим речам, цікавлюся автентикою, то жодних грошей не треба. І таких людей багато, за що їм усім дуже вдячний. Здається, я взагалі нікому нічого не платив. Люди просто старовинний одяг мені віддавали, бо знають, що він буде збережений і з нього буде толк.
Ви доглядаєте за цим одягом?
Авжеж. І дуже багато. Наприклад, забираєш у людини сорочку, а вона, можливо, десь довго лежала, то з жовтими плямами, або сама по собі від років пожовкла. Я перу ці речі, обов’язково вручну. Якщо на горловині, рукавах чи інших деталях є якісь пошкодження, то сам виправляю дефекти, бо вмію шити на швейній машинці. Підшиваю де що треба, пришиваю нові ґудзики…
Де зберігаєте свою колекцію? Для неї ж, мабуть, місце потрібне.
У себе вдома в шафі, місця поки вистачає. До того ж, я працюю в нашому будинку культури художнім керівником, то в приміщенні зробив ніби невеличкий музей. Там можна побачити три строї, сорочки, чимало вишитих рушників на домотканому полотні, зокрема старовинними техніками.
Чи є якісь речі, яких у вас немає, але дуже хотілося б, щоб були в колекції?
Ніяк я не можу знайти великого весільного намиста та весільного вінка. Я багато в кого питав про таке. В однієї жінки було намисто, але вона віддала своїй онучці, а та продала. Щоправда, одне намисто до мене таки потрапило, але воно не дуже багате. А от вінка не можу знайти. Я ще планую найближчим часом поїхати в села, що розташовуються кілометрів за 20-30. Хочу ще там попитати в людей.
На ваш погляд, у чому найбільша особливість старовинного одягу?
Дуже багато речей малого розміру.
Тобто люди раніше менші були?
Так. Я питав: «Ну як може доросла жінка, наприклад моя прабабуся, мати такий маленький розмір одягу?». А родичі кажуть, що вона була невеличка. Відповідно, і одяг невеликого розміру мала – сорочку, корсетку і так само спідницю з нагрудником. І таких невеликих людей тоді дуже багато було.
Яка вишивка переважає на старовинному одязі?
Дуже архаїчних технік вишивки сорочок не представлено. Вишиті вони переважно хрестиком. Але зроблені сорочки дуже цікаво, є на що подивитися. У мене є сорочка кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя. Вишита на домотканому полотні білими нитками. Не знаю точно, з якого вона села чи району, але віднайшов її у моєму селі.
І зимовому жіночому одягу також орієнтовно 100 років.
Як ваші рідні до захоплення ставляться?
Спершу не дуже схвалювали, мовляв, навіщо ти додому тягнеш усіляке ганчір’я. А я – музикант (співаю і граю на музичних інструментах) і навчаюсь в Києві, в студії при хорі імені Верьовки й в університеті імені Драгоманова, то мене просили привезти цей одяг, щоб дівчата там виступили на концерті в ньому. Я привозив і дівчата виступали в строях із моєї колекції. І тоді мої батьки побачили, що люди цікавляться, то сказали: «Збирай, якщо хочеш».
По людях уже мало таких речей лишилося?
Мало. У мене в селі точно, бо в кого що було – вже мені повіддавали. А в тих селах, куди я хочу поїхати, можливо, ще щось знайду. Хоча б по одному строю з тих сіл зібрати.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Спілкувалась Ірина Осташко
Фото – Олександр Жариков
