Корюківська трагедія – саме так сьогодні іменують масове вбивство 6 тисяч 700 жителів Корюківки, що відбулося 1-2 березня 1943 року. Здійснювали страти загони СС та угорської військової жандармерії.
Цьогоріч Чернігівщина вшановує 76-ту річницю трагедії, що за радянських часів усіляко приховувалась. Адже корюківські вбивства за кількістю жертв майже у 45 разів перевищують ту саму білоруську Хатинь, про яку так часто згадували в СРСР. Причина такої скромності радянських функціонерів полягає в тому, що вина у вбивствах лежала і на партизанах.
Так, масове вбивство мирних мешканців було каральною операцією угорських підрозділів у відповідь на дії радянських партизанів, очолюваних офіцером НКВС СРСР Олексієм Федоровим. Особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанська група військ О.Федорова переважала карателів за кількістю вояків майже у 10 разів, але партизани нічого не зробили для порятунку мешканців Корюківки.
Подіями, що передували знищенню корюківчан, стали взяття в полон Федосія Ступака, голови місцевого колгоспу, та розстріл його дружини. У відповідь партизанські загони (а Корюківщина через високу залісненість була одним із центрів партизанського руху) Олексія Федорова напали на місцевий гарнізон, що складався переважно з угорських військових. Під час операції було вбито 78 солдатів і восьмеро захоплено в полон. Діти Ступака та кілька людей були визволені з в’язниці, деякі будівлі підірвані. Сам Ступак загинув.
Наступного дня після атаки виїзд із Корюківки був уже перекритий фашистами. Лише декільком людям вдалося втекти.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Корюківського меморіалу не буде
Вранці 1 березня до Корюківки прибув підрозділ СС зі Сновська. Спершу німці намагалися зігнати всіх мешканців до центра села. Коли деякі жителі, передбачаючи вбивство, спробували втекти, німці почали входити в усі будинки та розстрілювати їхніх мешканців. Ті, кого зігнали в центрі, розстріляли у великих будівлях села.
Був виданий наказ убити всіх мешканців Корюківки, які втекли до сусідніх населених пунктів.
За даними судово-медичної експертизи, проведеної після війни, смерть заподіювалася шляхом розстрілу з автоматів і станкових кулеметів, ударів тупими предметами і спалювання заживо..
2 березня забиті трупами будинки почали підпалювати, але вбивства тривали. Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла.
Мешканців сусідніх населених пунктів залякували, щоб вони не надавали допомогу корюківцям.
Уцілілі корюківці сховалися або втекли до лісу; частина з них через кілька днів повернулася, здебільшого люди похилого віку.
9 березня німці повернулися до Корюківки та спалили і їх заживо.
У результаті каральної акції в Корюківці було знищено близько 7 тисяч мирних мешканців, спалено 1 390 будівель. 5 612 жертв масового вбивства залишаються невпізнаними. Корюківка була практично повністю спалена, населення, яке тут проживало, винищено.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Спалена історія української нації: до 75-х роковин Корюківської трагедії
За різними даними, виконавцями вбивств були 300-500 осіб. Це загони СС, військовослужбовці угорської дивізії, українські підрозділи шуцманшафту та 399-та польова жандармерія. Участь останніх усіляко замовчувалась, через що в складі жандармерії були переважно росіяни. У них була уніформа, що нагадувала одяг донських козаків.
Особливу роль у біді зіграли партизани, окрім того, що вони її спровокували, надалі «захисники» залишились спостерігачами кривавої різанини.
Так, за офіційними даними, на початку 1943 року з’єднання першого секретаря Чернігівського обкому КП(б)У О. Федорова налічувало 12 загонів загальною чисельністю 5,5 тисяч бійців; більшість із них базувалася неподалік Корюківки, в сусідніх селах. На той час карателів було приблизно 300-500 осіб.
«Не було команди. Ми тільки спостерігали», — зізнався після війни один із партизанів загону Федорова.
Можна лише здогадуватися, що, провокуючи гітлерівців на масові розправи, диверсанти насправді виконували директиву Москви: «Піднімати український народ на боротьбу проти окупантів».
Ось як описує позицію партизанів історик Сергій Бутко: «Жодна каральна операція гітлерівців не переривалася сталінськими загонами партизанів, бо було вигідно, щоб відбувалося якнайбільше звірств із боку німецької адміністрації. Всі знали, що німецькі окупанти за кожного вбитого солдата розстрілюють до 100 осіб, і цього наказу вони невідступно дотримувалися. А підпільники та партизани, вбивши німця, навіть не прикопували покійника. Таке часто траплялося просто в населених пунктах, після чого гітлерівці одразу розстрілювали мирних людей, село спалювали».
Ще більш жахливою здається трагедія на тлі реакції на неї «своїх» визволителів, радянської влади. Символом військових злочинів нацистів на території СРСР радянська пропаганда зробила білоруську Хатинь, де загинули 149 мешканців. Знищення ж приблизно 7 000 українців у Корюківці на Чернігівщині з деяких ідеологічних причин фактично приховувалося.
Так, у мемуарах командира Федорова знаходимо лише таку згадку про тогочасні події:
«Найцікавішим і найвдалішим був наліт на корюківський гарнізон».
Знищення за два дні (1-2 березня 1943 р.) німецькими загарбниками та їхніми союзниками понад 6 700 мирних мешканців села Корюківка на Нюрнберзькому процесі названо наймасштабнішою трагедією у Другій світовій війні. Проте радянська пропаганда про це не сказала нічого.
Лише у 1977 році в місті Корюківка було встановлено меморіальний пам’ятник із граніту з офіційною назвою «На честь героїчного опору населення німецько-фашистським загарбникам». Але трагедію Корюківки продовжували замовчувати.
Нині, в незалежній Україні, в місті Корюківка пам’ять про загиблих під час трагедії 1943 року вшановують перед цим же пам’ятником. На ньому зображені постраждалі мирні мешканці: жінки, діти, старі люди.
У 2018 році на державному рівні в Україні вшановували 75-ту річницю Корюківської трагедії.
За матеріалами інтернет-видань
