Спалена історія української нації: до 75-х роковин Корюківської трагедії (Відео)

«…Корюківку оточили німці. Вони заходили до квартир, вбивали людей, палили хати. Це тривало два дні – 1 і 2 березня. До кінця 2 березня вся Корюківка була спалена. На кожному пожарищі лежали трупи людей. Коли німці були ще від нашого двору хат за п’ять, я сховалася у стіг сіна і спостерігала. Кати ловили людей і живцем кидали їх у полум’я палаючих хат. Запалили й нашу хату… З сараю привели мою матір, сестру, невістку і живими кинули їх у вогонь. Сестра двічі вибігала з полум’я, але її знову кидали туди фашисти».

До щему болючі й до сказу моторошні спогади про найбільшу в роки Другої Світової війни каральну акцію проти мирного населення залишила Віра Данилівна Сивченко. Тоді, в перші дні березня 1943 року, в її рідному селищі Корюківка Чернігівської області фашисти закатували, розстріляли і спалили майже 7 тисяч мирних громадян. Здебільшого дітей, жінок і людей поважного віку.

«Комісія встановила, що загинули 6 700 осіб. Ще одна комісія працювала в 1944 році, поіменно було встановлено до 1,5 тисячі чоловік. До війни в Корюківці проживали 13 тисяч осіб, це було селище міського типу, райцентр. А в 1944 році, після окупації, проживали 3 тисячі», – розповідає науковий співробітник Корюківського історичного музею Андрій Науменко.

Символом звірств нацистів на окупованій території СРСР радянська пропаганда зробила білоруську Хатинь, у якій, за сучасними даними, замордували 152 особи. Знищення близько 7 тисяч українців у Корюківці з ідеологічних причин розголосу не набуло. Адже каральну акцію спровокували радянські партизани зі з’єднання Олександра Федорова. Вони ж, переважаючи фашистів живою силою майже в 10 разів, навіть не спробували врятувати людей і з лісів спостерігали за палаючим містом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чотири роки тому Росія розпочала військову агресію в Криму

«Щодо карателів, то на сьогодні вже точно встановлено, що акцію здійснювали три групи. Це каральний поліцейський батальйон Шуцманшафт, із колишніх радянських військовополонених та добровольців, це підрозділ 105-ї легкої угорсько-піхотної дивізії східної групи військ, якою командував генерал-лейтенант Золтан Алдя-Пап, і німецькі тилові підрозділи», – продовжує науковий співробітник Корюківського історичного музею Андрій Науменко.

Таких звірств, які вчинили окупанти в Корюківці, історія ще не знала. Та хоч як би дивно це звучало – не знає й досі. Про Корюківську трагедію 1943-го року не було й немає донині ані слова в підручниках історії, вона ніби згоріла разом із сотнями палаючих хат і тисячами загублених душ поліського містечка.

«Скажіть, будь ласка, що ви знаєте про Корюківську трагедію 43-го року. – 43-го? Про корюківську? Чесно кажучи, нічого не знаю. Абсолютно», – чернігівець.

«Чесно – нічого, абсолютно нічого», – жителька Броварів.

«Ну, була там трагедія, дуже велика. Це щось схоже на Хатинь», – чернігівець.

«Спалили німці багато народу. Це все, що я знаю», – чернігівець.

Щороку 1 березня в пам’ять невинно убієнних у центрі Корюківки проходить скорботний мітинг. Урочисті заходи відбуваються переважно на районному і лише в останні роки на обласному рівні. Вище керівництво держави жодного разу не навідувалося до Корюківки, чия трагедія так і не удостоїлася «честі» стати хоча б всеукраїнським символом скорботи.

«Звісно, нам, місцевим жителям, прикро, що така трагедія – найбільша в Європі – й ніхто про неї не знає ні в світі, навіть в Україні про це мало відомо. І звісно, що це справа всієї держави нашої», – зазначає місцева жителька Катерина Онищук.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Воїн з Чернігівщини загинув в АТО

Про зведення Музейно-меморіального комплексу всеукраїнського значення в Корюківці, присвяченого сотням українських сіл, спалених під час Другої світової війни, вперше серйозно заговорили у 2011 році. Реалізація масштабного проекту в урочищі Гай вартістю понад 40 мільйонів гривень стартувала у 2012-2013 рр. На початковій стадії за виділені два мільйони тут урочисто перепоховали 266 жертв трагедії, на братських могилах поставили три хрести, силами меценатів звели капличку – і на цьому роботи «заморозили».

«Так склалися обставини, і об’єктивно, і суб’єктивно, що цей проект реалізований не був. До нього треба повертатися місцевій владі й порушувати це питання знову й знову в уряді й Адміністрації Президента. Проект є, історики готові долучитися – справа за владою», – говорить директор Навчально-наукового Інституту історії, етнології та правознавства Національного університету «Чернігівський колегіум» Олександр Коваленко.

«Проблема в тому, що на сьогодні будівництво цього Меморіального комплексу хочуть провести в локальних масштабах. Тобто жертви всієї України, населені пункти спалені по всій Україні, філософія всього цього Меморіального комплексу була про те, що ми увіковічнимо пам’ять всієї України в одному місці – в місті Корюківці. А його зараз намагаються відкинути такою фразою «Хлопці, це ваша трагедія, то це ваші проблеми». Будівництво цього комплексу – це не проблема міста Корюківки, Корюківської громади. Це наш біль. І ми можемо тут сприяти, але це загальнонаціональне питання», – зауважує корюківський міський голова Ратан Ахмедов.

Загальна вартість будівництва Меморіального комплексу, за попереднім проектом, на сьогодні виросла в рази й перевищує 150 млн грн. Чи посильна така сума для бюджету містечка районного значення і навіть цілої області – питання риторичне.

«Він є дуже дороговартісний, і, безумовно, ні область, ні сама Корюківка будівництво такого меморіалу не потягнуть. Вже є звернення наше спільне з депутатом Євлаховим до Прем’єр-міністра України, щоб уряд дійсно виділив кошти на будівництво цього меморіалу», – говорить голова Чернігівської ОДА Валерій Куліч.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Каски, щити і кіптява: художній музей став центром революційних сутичок

«Розуміємо, що такі масштаби фінансування меморіальних заходів нині неможливі, але можна його дещо переробити, зробити менш амбітним і вкластися в 50-80 млн грн. Ми готові допомогти фінансово в плані розробки проекту, тобто Корюківська громада готова профінансувати проектні роботи – якщо буде гарантія фінансування», – зазначає корюківський міський голова Ратан Ахмедов.

Корюківська трагедія торкнулася майже кожної родини цього невеличкого містечка. Роки марних сподівань і постійних розчарувань схилити голову за ще не забутими жертвами спаленої історії на достойному меморіалі пам’яті посіяли зневіру й розчарування в серцях корюківців.

«Такими темпами, як його будують, то він буде в наступному поколінні хіба що, якщо будуть пам’ятати про цю трагедію. А так складається враження, що хтось на цьому якісь дивіденди чи політичні, чи економічні має. У наш час із такою технікою й можливостями і не збудувати цього меморіалу – це стид і сором усім, хто до цього причетний», – наголошує місцевий житель Віталій Кугук.

«По-перше, це найбільша трагедія такого масштабу за часів Другої світової війни. По-друге, коли почали будувати меморіал, то розкопували могили страчених жителів, родичі давали згоду або люди, які проживали на цих обійстях. Потім цих людей перепоховали й на цьому все заглохло. Це просто вже неповага до людей – і до мертвих, і до живих», – відзначає науковий співробітник Корюківського історичного музею Андрій Науменко.

Уже за тиждень у сотнях корюківських будинків 75 рік поспіль палатимуть скорботні свічки пам’яті й пошепки лунатимуть молитви за упокоєння душ невинно убієнних. А Україна так і залишається єдиною країною в світі, де на загальнодержавному рівні не вшанована пам’ять жертв каральних операцій фашистів проти мирного населення.

Журналіст: Альона Макаренко

Оператор: Дмитро Дриганов

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Lost Password