Чи багато на Чернігівщині населених пунктів, стародавні назви яких дійшли до нас незмінними ще з князівських давньоруських часів? На жаль, не дуже. Чернігів, Новгород-Сіверський, Любеч – це ті, що одразу спадають на думку. Втім, не слід забувати і ще про одне літописне поселення, що збереглося до наших днів із часів Київської Русі. До речі, згадка про нього датується в літописних джерелах уже доволі пізно, заледве кілька років перед монгольським погромом.
Сьогодні поговоримо про літописне місто Сосницю – нинішнє селище та центр однойменної територіальної громади Корюківського району.
Звернімося до стародавніх хронік
Сосниця як давньоруське місто-фортеця у складі Чернігівської землі була вперше згадана в Іпатіївському літописі під 1234 роком, коли тодішній галицько-волинський князь Данило Романович (більш відомий як Данило Галицький), подаючи допомогу київському князю Володимиру Рюриковичу в боротьбі з чернігівським князем Михайлом Всеволодовичем, оволодів містом і на князівський стіл у Чернігові посадив Мстислава Глібовича. Цитата мовою оригіналу:
«Мъстиславъ Глѣбовичь оттоуда же поидоша плѣнячи землю, поимаша грады многы по Деснѣ, тоу же взяша и Хороборь и Сосницю и Сновескъ».
Щоправда, вже наступного 1235 року Михайло Всеволодович у відповідь рушив походом на Галичину і зміг вигнати Данила з його стольного міста Галича, посадивши на княжіння там свого сина Ростислава.
На цьому згадки про Сосницю в давньоруських літописних хроніках припиняються. Вочевидь, у 1239 році місто було зруйноване ордою монгольського хана Батия, що рухалася на захід, знищуючи все на своєму шляху.
Виникнення та походження назви
Сосниця виникла на початку XII століття як фортеця, що контролювала переправу через річку Убідь на Чернігівському шляху. Втім, імовірно, її роль була не першочерговою, оскільки, на відміну від інших міст-фортець Чернігівського князівства, вона була згадана в літописних джерелах лише раз, і то фактично майже через півтора століття після свого заснування.
Топонім Сосниця, за версією В. П. Коваленка та О. В. Шекуна, утворено за допомогою зменшувального суфікса – «иця» від давньоруського «сосна», часто вживаного на Поліссі, коли йшлося про дерево з бортю, дуплом. Тут пряма відсилка до герба селища: ведмедя та сосни з бджолиним вуликом. У той же час місцеві сосницькі дослідники-краєзнавці у своїй колективній праці «Історія Сосниці» наводять думку дослідника Ю. С. Виноградського (теж уродженця Сосниччини), який виводив назву Сосниці від довколишніх соснових лісів.
Результати археологічних досліджень
Літописна Сосниця ототожнюється дослідниками з городищем Замок у центрі селища Сосниці, на правому березі річки Убідь, трохи вище мосту по шляху до Сумської області.
Городище XII-XIII століть мало овалоподібну форму. Товщина культурного шару на цьому місці сягає кількох метрів. Безпосередньо за валом Замку (на південний захід і схід від нього) знаходився укріплений посад. Розкопками археологів було виявлено житла XII-XIII століть – прямокутні напівземлянки, заглиблені у ґрунт до шару піску з печами. Вони, до речі, містили виражені сліди пожеж, що можна підтвердити нападом Батиєвого війська у 1239 році. Серед «крутих» знахідок – висяча свинцева печатка чернігівського князя Святослава Ольговича (княжив у Чернігові з 1157-го по 1164 рік).
Ось як цю знахідку описують уже згадані вище археологи В. П. Коваленко та О. В. Шекун:
«…Біля західної стінки котловану, майже на його дні, в шарі сірої супісі з включенням вуглин та печини знайдено свинцеву вислу печатку діаметром 40 мм. На одному боці її – зображення чоловічої фігури в парадному пишному одязі, з князівською шапкою на голові. В правій руці – великий шестикінцевий хрест, що опирається на підніжжя; ліва рука – в благословенному жесті. Зліва від голови, над лівою долонею – три букви під титлом: «СВА» (Святослав). На зворотному боці печатки зображення святого Миколая Мирлікійського в святительських ризах. Права рука піднята в благословляючому жесті, в лівій – кодекс. З обох боків від святого – колончасті написи грецькою мовою. Зліва «ОАГИС» («святий»), справа: «НИКУЛА» («Микола»). Зображення на обох боках печатки досить чіткі і включені в коло з крупних крапок. Німб навколо голови святого – з менших крапок…».
Що було після монгольського погрому?
Незважаючи на розорення ординцями території Чернігівської землі, людське життя, попри поширений міф, тут не згасло. За твердженням істориків, близько 1356 року Сосниця увійшла до складу Великого князівства Литовського і перебувала під владою родини магнатів Глинських. Сферами занять населення Сосниці при цьому були землеробство, скотарство та ремесла.
На межі XV-XVI століть Сосниця переходить до складу Московської держави в результаті успішних для неї серії прикордонних війн із Литвою. За історичним документом «Реєстр границь Чернігівських», датованим першою половиною XVI століття, Сосниця разом із низкою сусідніх населених пунктів описується як чернігівське село. Вже згаданий нами Ю. С. Виноградський, досліджуючи цей документ, виявив, що у Сосниці на той час було 30 будинків («домів), що ототожнювалися з «димами», тобто з податками, стягуваними з колективів людей, які мешкали в одному будинку і вели спільне господарство (так зване «подимне»). Також у тодішньому селі існувало дві церкви.
Утім, у XVII столітті Сосниця обзавелася невеликим укріпленим замком, який, за словами Ю. С. Виноградського (опирався на дані «Опису Ніжинського полку» 1654 року), був панським двором, оточеним ровом і дубовим частоколом, мав також ворота для в’їзду та виїзду з території та башту. Цей «замок» був оточений «кріпостю», що була, очевидно, ще однією лінією оборони, складаючись із дубового тину-кругляка та наповнених водою ровів.
Імовірно, ці укріплення були зведені після переходу Чернігівщини після владу Речі Посполитої за Деулінським перемир’ям 1618 року, що стало наслідком тимчасового ослаблення Московії внаслідок «Смути» та успішних польських інтервенцій на її територію.
А далі настали козацькі часи, і це була вже зовсім інша історія…
Андрій Подвербний
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
