Розвідуючи цікаві місця Седнева, можна натрапити на інформацію про непересічну особистічть – блаженного Григорія Седнівського.
Ось що написано про юродивого Григорія Седнівського:
Юродивий Григорій Седнівський (Золотий Гриць) народився 30.09.1821 у с. Кучинівка Городнянського повіту Чернігівської губернії – місто Седнів Чернігівського повіту одноіменної губернії), блаженний.
Безрадісним було дитинство хлопчика. Спершу захворіла його мати і від хвороби втратила зір, потім, коли Григорію виповнилося шість років, помер його батько, а за ним і сестра. З малолітнім сином сліпа мати мимоволі обирає єдиний доступний їй спосіб існування – жебрацтво. Хлопчик стає поводирем матері в ходінні по селу за «шматочками хліба».
У 10 років Григорій втратив і матір. Кілька років жебракував у Кучинівці, але постійного притулку не мав: ночував влітку під тинами, взимку – у кого міг.
У ці роки визначилися в ньому ті риси характеру, які згодом, розвинувшись, прославили його як юродивого. Кучинівські старожили пам’ятали одну особливість хлопчика, яка вирізняла його від однолітків: побачивши намальований на землі селянськими дітьми хрест, Гриць завжди зупинявся перед ним, вклонявся до землі, цілував його й обережно оминав, щоб не наступити на нього ногою.
Односельці вважали Гриця недоумком і дивилися на нього як на блазня. Особливо дошкуляли йому вуличні хлопчаки, але він сам ні з ким не сварився, нікого не переслідував, тільки в хвилини найсильнішого смутку ставав до паркану й бився об нього головою.
У 13 років Гриць пішов жебракувати в інші села і, служачи поводирем у сліпих, прийшов з ними до містечка Седнів, яке й вибрав постійним місцем свого проживання.
Спершу Гриць оселився під дзвіницею Покровської церкви, де прожив літо і зиму серед собак, яких любив і годував; вони й зігрівали його в холодну зимову пору. Потім переселився під торгові лавки, де також проводив час у товаристві собак. Коли ж ближче познайомився з жителями Седнева, то розмістився на горищі сараю в козачки Анастасії Шудрихи.
Тут він влаштував собі конурку, яку називав своїм кабінетом. У «кабінеті» лежали речі, принесені ним із різних місць: опудала, дерев’яні та залізні молоти, різні палиці, каміння, залізні обручі, олов’яний хрест вагою в 10 фунтів і т. п. Але особливо багато було різних книжечок із описом життя святих і молитвами Богородиці, які він роздавав зустрічним.
Зовнішній вигляд Гриця одразу привертав до себе увагу: середнього зросту, худорлявий, із довгастим голеним обличчям, русявим волоссям, глибокими задумливими очима. Ходив він босий або в кольорових чоботях, із палицею в руках, іноді в хутряній єврейської шапці, одягнений у дірявий халат, накинутий на плечі. Але це був не єдиний костюм, у якому можна було бачити юродивого.
Одного разу він прийшов до Кучинівки в одязі з різнокольорових клаптиків. На здивування з цього приводу родичів сказав їм, що один пан зшив йому багато різних костюмів, але Гриць роздав їх «по людях»; тоді пан запитав його, який костюм треба зшити, аби він, Гриць, сам носив його. На це Гриць відповів: «Поший мені плаття з різнокольорових клаптиків, щоб я був царем лахмітників»; бажання було виконане і – «от тепер я цар лахмітників». Дорогого одягу Гриць не носив, а віддавав біднякам; так само як ніколи не носив він і зимового одягу. У найлютіші морози блаженний часто ходив босий і вистоював у холодній кам’яній церкві іноді по кілька годин.
Характер у Гриця був рідкісний: під личиною зовнішньої грубості таїлася лагідна, любляча, незлобива дитяча душа. До всіх він ставився з любов’ю: і до багатих, і до бідних. Де була скорбота, туди приходив зазвичай Гриць і своєю присутністю, словом, а іноді й справою полегшував страждання.
Гриця любили всі, хто знав його; він був своєю людиною в кожній седнівській оселі. Щоб відхилити повагу, з якою до нього всі ставилися, юродивий часто дозволяв собі витівки, яких від нього не очікували, наприклад: брав люльку з тютюном до рота, цигарки, нюхав тютюн.
Іноді в пісні дні, які дуже шанував, дозволяв собі їсти скоромне, але робив це тільки в тих випадках, коли вважав за потрібне зупинити будь-чий гріховний вчинок.
Бажаючи всім добра, Гриць часом вказував, із метою виправлення, тим або іншим особам на їхнє порочне життя, але робив це в жартівливій формі. Одного разу був такий випадок. Ночував Гриць на заїжджому дворі з одним знайомим. Гриць уже ліг спати, а останній перед сном почав молитися Богу, при цьому перераховував свої добрі справи, які коли-небудь зробив; блаженний зауважив йому жартівливо з ліжка: «Лахміття мої, диви, не забери».
Юродивий, якого тривалий час усі вважали дурнем, насправді був дуже розумний, тямущий і далекоглядний. Погляд на речі мав здоровий, судження висловлював вірні, тільки зазвичай у такій формі, в якій важко було одразу зрозуміти їх. Хоча грамоти він не знав, але вмів підписувати абияк своє ім’я. Листи, які йому доводилося посилати в різні місця, писали йому інші, і в цих листах було видно того ж загадкового Гриця: вірні думки були приховані в порожніх, на перший погляд, фразах, справжній зміст яких розуміли лише їхні адресати.
Регулярно відвідував Седнівський Воскресенський храм, по святах роздавав людям хрестики, пророкуючи кожному знаменні події життя. Паломничав в Київ та інші міста, розмовляв з Чернігівським єпископом Павлом (Підлипським) та Київським митрополитом Філаретом (Амфітеатровим), котрий подарував подвижнику свій підрясник.
24 лютого 1855 Григорій Седнівський був похований у Воскресенського храму міста Седнів. У 30-х рр.. XX cn. Воскресенський храм був закритий, влітку 1961 р. останки Григорія Седнівського перепоховали на центральному кладовищі села Седнів.
До 2006 р. на могилі поставлено кам’яний хрест і плита з портретом подвижника, горить невгасима лампада, клірики Чернігівської єпархії УПЦ служать панахиди.
«Грицько» згадується в поемі Н. А. Клюєва «Пісня про велику матері», в романі Ю. Давидова «Скакове поле» – про народовольця Д. Лизогуба.
Могилу юродивого Григорія Седнівського можна відвідати у с. Седнів.
