«Мій туристичний край»: Степанівка – колиска вихователя Російського царя Миколи ІІ (Фото)
Добре відомо, що Чернігівщина дала світу багатьох талановитих і мудрих людей: політичних і громадських діячів, митців, поетів, науковців, лікарів.
Натомість мало хто знає, що в селі Степанівка Менського району народився Григорій Данилович – вихователь останнього російського імператора Миколи ІІ.
Про Григорія Даниловича у селі розповідають лише хороше. Зокрема, що на його пожертви на початку ХХ століття у селі звели школу, яка збереглася дотепер. І хоча вже минуло багато років, будівля і сьогодні виглядає, як новенька. Нині в приміщенні колишньої земської школи розташовується Степанівський навчально-виробничий комбінат, до речі, один із найкращих в області і в Україні.
Збереглися свідчення, що батько Григорія Даниловича загинув на війні. Тож хлопця як сироту забрали на навчання до військового училища або, як тоді казали, кадетського корпусу. Щоправда, у Григорія була схильність до педагогіки. І в цій сфері він досягнув неабияких висот: обіймав багато посад педагогічного спрямування, дослужився до головного вихователя царя Миколи ІІ.
А щодо школи в Степанівці, то за проектом це мала бути велика двоповерхова споруда. Але підрядчик-шахрай на прізвище Кас’янов поцупив частину цегли й побудував собі будиночок у селі Волосківці. А школа вийшла півтораповерховою.
На першому поверсі було два класи-комплекти, учительська, коридор і кухня. Між класами була розсувна стінка. Під час Новорічний свят її розбирали і утворювалася велика зала. А на так званому другому поверсі обладнали квартири для вчителів.
До речі, цеглу для школи робітники виготовляли на цегельному заводі в Синявці вручну. На кожній цеглині стоїть клеймо майстра.
У новозбудованій школі Григорій Данилович побував лише раз. У 1905 році вручив найкращим учням подарунки, а школі – підручники й навчальні посібники. Також він допоміг вирішити деякі господарські питання навчального закладу.
Інтерес до навчання у селі був суттєвий, але багато дітей через бідність, провчившись 2-3 роки, змушені були залишати школу. Батьки не мали можливості збирати своїх дітей до навчального закладу: купувати їм підручники, зошити, одяг і взуття.
Данилович заповідав, щоб після смерті його поховали на малій батьківщині у Степанівці. Так і зробили. Спочатку його тіло привезли з Петербурга до Мени. Звідти селяни пішки на плечах несли його труну до Степанівки. Також у селі зробили саркофаг для поховання і пам’ятник.
До речі цей пам’ятник стоїть і сьогодні. Однак ще кілька років тому зовсім не було видно, що там написано. Також було зрозуміло, що над пам’ятником щось було надбудовано. Місцеві краєзнавці пояснили, що то був хрест. Уже минуло кілька років, як небайдужі місцеві жителі його відновили. А напис, який був на пам’ятнику, пофарбували золотом. Також впорядкували територію довкола могили.
Нині на місці, де стояв маєток Григорія Даниловича, розташовується сільський сад. Свого часу у панській садибі навіть працював дитячий садочок. Та, коли почали будувати клуб у Волосківцях, маєток розібрали, адже були потрібні будматеріали. Вирішили: оскільки маєток панський, його треба зруйнувати. Щоправда, у будівельників виникли труднощі із паркетною підлогою.
Старожили розповідали, що вона була настільки міцною, що навіть молотком її неможливо було розбити. Тож до приміщення запустили свиней. А вони усе там перерили і позривали паркет. Наразі від дворянської садиби залишились усього декілька господарчих будівель.
