На жаль, ні для кого не секрет, що щорічно чисельність населення в Україні зменшується, а кількість сіл і хуторів-«привидів» зростає.
І особливо сумно стає, коли потрапляєш у населені пункти, де ще кілька десятків років тому чувся дитячий сміх, гуркіт сільськогосподарської техніки, працювали магазини, ФАПи, клуби та школи, а нині панують хіба що вітер і загусла тиша.
Така ситуація і на забутому Богом і людьми хуторі Вир Ріпкинського району. Живуть тут лише кілька людей, і ті вже немолоді. До речі, на рейсовому автобусі до населеного пункту не дістатися. А якщо, хто й захоче відвідати ті краї, краще подорожувати на позашляховику: лісова дорога, особливо розкисла – це вам не автотраса.
Щоправда, природа тут надзвичайно красива і повітря особливе, не таке, як у місті, та й дичини в лісах повно. Але враження затьмарюються, коли погляду відкриваються напівзруйновані будинки, де ще не так давно жили люди. І це всього п’ятдесят хвилин автомобілем від обласного центру!
Місцеві жителі розповідають, що раніше на хуторі було добре й весело, життя вирувало. І магазинчик працював. Хоч і маленький, але товари першої необхідності можна було купити. А тепер усе інакше. Хоча в п’ятницю приїжджає автолавка, хліб не привозять.
У холодну пору року хутір практично відрізаний від зовнішнього світу. Доїхати до нього засніженою дорогою непросто. Та й взимку у місцевих жителів клопоти зовсім не ті, що влітку: потрібно топити дровами будинок (газу на хуторі немає і, напевно, ніколи не буде) і сніг розчистити, щоб добратися хоча б до господарських будівель.
