Домницький Різдва Богородиці чоловічий монастир розташований за сім кілометрів від селища Березна Чернігівського району посеред прадавнього соснового лісу. Його історією поділився Віталій Крутий, директор Менського краєзнавчого музею ім. В.Ф. Покотила.
Заснував монастир отець Климентій у 1654 році. Спершу це був невеликий скит для кількох монахів. У 1662 році під час нашестя татар був спалений. Через рік мандрівний монах Діонісій оселився на місті старого скиту.
Згідно з легендою, у 1680 році сліпій від народження дівчині на ім’я Домна з Березни уві сні було сказано піти в ліс і знайти ікону Божої Матері. Сон кілька разів повторювався, тож дівчина розповіла його матері. Одного зимового ранку мати разом зі сліпою дівчиною пішли до лісу. Через негоду мати загубила дівчину. Тут раптом безпомічна сліпа почула голос: «Гряди по мене!» Дівчинка ледь чутно онімілими від морозу губами прошепотіла: «Я сліпа і не знаю, куди іти». «Підніми голову і побачиш». Дівчинка послухалась і відразу чудом прозріла. І побачила високо на сосні ікону, з якої виходило сяйво. У 1683–1685 роках ченці перенесли келії скиту до місця явлення чудотворного Образу Божої Матері. Чудотворну ікону принесли в містечко Березна, але дивовижним чином вона поверталася на своє місце в лісі. Тоді монах на цьому місці побудували невелику капличку. В 1693 році тодішній гетьман Іван Мазепа виділяє кошти на будівництво нового монастиря. Офіційно монастир заснований Універсалом гетьмана Івана Мазепи від 16 травня 1699 року. Із соснових колод збудували головний собор – Різдва Богородиці, а на місці колишньої каплички – церкву великомучениці Парасковії. Пень від сосни, на якій з’явився образ чудотворної ікони, зберігався у вівтарі церкви до 1798 року, коли почалось кам’яне будівництво нової церкви. Головний собор Різдва Богородиці за сприяння Феодосія Углицького, архієпископа Чернігівського, був освячений у 1694 році, а храмовим святом стала десята п’ятниця після Великодня. Ця традиція зберігається й донині.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Носівці активна молодь відновила роботу танцювального майданчика (Фото)
Новим етапом в історії монастиря стає 1740 рік, коли сусіднє село Стольне імператриця Анна Іоанівна передає генеральному судді Малоросійської колегії Андрію Яковичу Безбородьку. Будучи великим землевласником, він звертає увагу на долю сусіднього монастиря. Після його смерті в 1780 році за заповітом частина коштів мала піти на розбудову Домницького монастиря. Сини Безбородька Олександр та Ілля теж опікувалися долею святині. Так, у 1800 році на місці явлення чудотворної ікони був закладений цегляний собор Різдва Богородиці. За два кілометри для потреб будівництва монастиря зводиться в селі Гребля цегельний завод. Одночасно з головним собором будується корпус келій, двоярусна дзвіниця, церква Святої Параскеви. 28 жовтня 1806 року головний храм було освячено, він міг вмістити до 1500 парафіян. Меценат храму не зміг з’явитись на освячення, але відвідав його через рік – 12 жовтня 1807 року, саме цього дня було освячено сусідню будівлю, церкву Св. Великомучениці Параскеви. З південного боку на місці Миколаївської церкви збудували двохярусну дзвіницю.
Автором, але це документально не підтверджено, вважають відомого столичного архітектора Джакомо Кваренгі (1744 – 1817). Саме він збудував палац для старшого сина Безбородьків – Олександра.
У соборі Різдва Богородиці з Великодня до жовтня зберігалася чудотворна ікона, на зиму її переносили до теплої трапезної церкви Св. Параскеви. Така традиція зберігається і до сьогодні. В головному храмі поховано останнього Безбородька по чоловічій лінії – Андрія Ілліча (1783 – 1814).
Занепад монастирського життя припадає на початок Української революції 1917 – 1921 рр. У 1922 році представники тодішньої влади намагалися пограбувати монастир, проте монахи встигли в печерах заховати чудотворну ікону. З 1925 року монастир вже не діє. Після 1928 року тут розміщувалася Домницька комуна. З 1931 року діє сільськогосподарська комуна імені Першого Травня. В цей час були розібрані кам’яний храм Петра і Павла, та колони храму Різдва Богородиці.
Із приходом нацистських загарбників у 1941 році життя в монастирі відроджується, він перетворюється на жіночий, а богослужіння проводять у церкві Св. Параскеви. Тут знайшли прихисток 35 сестер на чолі з ігуменею Агнією (в миру – Марія Ланько). Жіночий монастир проіснував аж до 1952 року, сестри працювали в місцевому лісництві. Було висаджено близько 50 га лісу. Того ж 1952 року склеп Олександра Ілліча Безбородька було пограбовано.
Після війни і до початку 1980-х тут розміщувався тубдиспансер. З 1983 року тут була виправна колонія, а в період антиалкогольних заходів з 1987 року – лікувально-трудовий профілакторій для хворих на алкоголізм.
У 1993 році церковній громаді передали перший храм – Параскеви, з 2011 року храм Пресвятої Богородиці. У 2016 році головний храм був реставрований, там у літній час ведеться богослужіння. Великим випробуванням стало 29 лютого 2020 року, коли внаслідок несправності опалення приміщення повністю згоріли дах і купол храму. На сьогодні храм вже відновлено. Неподалік монастиря є криниця, в народі її воду вважають цілющою.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Фото – Менський краєзнавчий музей ім. В.Ф. Покотила
