Вночі там особливо моторошно, чутно загадкові звуки і кожен шурхіт видається підозрілим. Але і атмосфера тут по-своєму романтична і унікальна. А все через те, що цей хутір знаходиться посеред лісів і до найближчого населеного пункту близько шести кілометрів дорогою крізь північні бори. Мова йде про Привільне (колись Вершини) Сновського району. Тут живе всього двоє людей – Григорій та Галина Погребні.
ЧЕline вже гостював у цієї родини і ми вам розповідали про нелегке життя хуторян. Утім, на Трійцю ми вирішили знову відвідати особливе подружжя. Чому особливе? Та хоча б тому, що ці люди живуть ізольовано від «цивілізації», без Інтернету, мобільного зв’язку, без магазину через дорогу, без сусідів… Наодинці з природою і власними проблемами. Та найголовніше – попри всі негаразди і труднощі, пані Галина і пан Григорій залишаються разом у своїй стихії, в своєму вимірі на своєму хуторі…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ізольовані від цивілізації: загублений у лісах хутір (Відео)
Погребні тримають коня, птицю і кіз. А ще поряд з ними надійний товариш і охоронець – невеличкий песик. Коником їздять в сусідню Кучинівку за продуктами та до родичів. Кози радують молочком.
Влітку основне заняття – це заготівля сіна, збирання грибів і ягід. Та нині через засуху із «скарбами лісу» сутужно. Тому всі сили спрямовують на сінозаготівлю.
«Заготовляємо сіно на зиму для худоби. А оце кілька днів тому йшли на сінокіс отут поряд за хатою. Я перша йду а воно як вискочить. Дивлюся – а то лисиця. Я і обомліла. Тільки і додумалася як сплеснути в долоні. Лисиця подивилася на мене та й побігла собі», — розповідає пані Галина.
«Лисиць повно. Вночі добре їх чутно із наших «джунглів». А от вовків скільки оце живемо – не бачив. Різного звіра зустрічав тут. Нещодавно вперше сліди лося отут бачив. А кіз часто бачу взагалі», — зізнається Григорій Погребний.
Ночі на хуторі тихі. Щоправда кожен шурхіт підозрілий. Іноді у Привільне навідуються непрохані гості. Шастають покинутими хатами у пошуках наживи. В околицях Привільного частенько можна зустріти і мисливців. Особливо взимку.
«Взимку тут часто можна їх побачити. І машинами, і всюдиходами, і на лижах. Слідів багато. А якось спимо взимку як раптом серед ночі з вулиці яскраве світло як вдарить у вікна. Я аж перелякалася. Вийшла тихенько на поріг із боку двору і дивлюся. Аж то мисливці в лісі звіра ганяють і ліхтарями світять. Бувало всякого», — пригадує Галина Погребна.
Колись на хуторі жило близько сотні людей, була школа, клуб, магазині і навіть ферма. Зараз все це в далекому забутті. Від будівель позалишалися лише руїни…
Все заростає бур’янами і поглинається непрохідними хащами. Отак і живуть у своєму мікросоціумі Галина і Григорій Погребні. Прості люди… Але в очах цих людей більше щирості і щастя, ніж у сотні розбалуваних цивілізаційними благами жителів міст. Це дійсно люди з великої літери і хочеться їм побажати міцного здоров’я та довгих років.
Павло Солодовник
