Близько трьох років у селі Киїнка, що під Черніговом, діє кінний клуб Sergienko Stable (Конюшня Сергієнка). На перший погляд, звичайний клуб, де можна замовити заняття з їзди верхи, прогулятися верхи, позайматися конкуром, безперешкодно погладити благородних тварин, а можна просто спостерігати, як граються лошата. Проте це місце і незвичайне водночас. У клубі всерйоз задумалися про реабілітацію діток з особливими потребами. Про це і не тільки – в розмові з Марією Лисовою, яка разом зі своїм чоловіком Сергієм Сергієнком тримає конюшню.
До речі, практично все свідоме життя подружжя пов’язане з кіньми. Господар стайні Sergienko Stable Сергій Сергієнко – в минулому майстер спорту (триборство), тренер-викладач, який виховав п’ятьох Абсолютних Чемпіонів України. Окрім того, він дипломований зоотехнік із понад 30-річним досвідом вирощування племінних спортивних коней. А його дружина Марія завжди підтримує чоловіка та допомагає йому.
Як життєва стежина завела вас на Чернігівщину, адже знаю, що ви не місцеві?
Раніше ми жили і працювали в Сумах. Чоловік 13 років був директором Сумської комунальної кінноспортивної школи, а я була заступником директора. Потім ми пішли з неї. Далі був приватний кінний завод, який згодом розпався. Доля склалася так, що після того спершу переїхали до Києва, а потім до Славутича, зрештою осіли в Киїнці на Чернігівщині. Чернігів нам дуже сподобався, навіть друзі в нас тут з’явилися. Хоча раніше ніколи не думала, що у віці після 30 років можна знаходити друзів.
Які цікаві сумські ініціативи запроваджуєте на Чернігівщині?
У Сумах три роки поспіль у нас була програма «Коники». Вона була суто комерційна, до того ж, це програма літнього денного двотижневого табору. Ця програма була дорога, але користувалася шаленою популярністю. Проте вже п’ять років, як вона в Сумах не діє, але й досі отримуємо дзвінки від батьків, які хочуть записати своїх дітей до нас. Відповідаємо: без проблем, але ми вже в Чернігові.
Загалом програма досить цікава – з одного боку, все крутиться довкола коней, а з іншого – діти два тижні перебувають на свіжому повітрі. Тобто досить якісна альтернатива пришкільним таборам. Адже не зрозуміло, як можна оздоровитися на майданчику біля школи. А в рамках нашої програми діти навчаються взаємодіяти з кіньми, щодня їздять верхи і набувають нових знань, стають щасливішими. Отаку програму якісного дитячого відпочинку ми пропонували.
Торік уже в Киїнці «Коники» ми відновили.
Звідки взялася ідея допомагати дітям з особливими потребами?
Півроку тому я потрапила на навчальний семінар, який організовував центр «Ахалар» і там презентували різні проекти, багато з них стосувалися соціально незахищених категорій населення і хворих дітей.
У Сумах свого часу ми займалися іпотерапією. Можливо, слово «займалися» гучне. Скоріше було так: люди приходили, ми якийсь час не відмовляли. Потім почали категорично відмовляти, бо реабілітація дітей із різними діагнозами – аутизмом чи ДЦП – має відбуватися під медичним наглядом. Та й основний напрям ДЮСШ – спортивний. Тобто ми мали право працювати з дітьми, які за станом здоров’я можуть займатися їздою верхи.
А в Сумах є досить потужний центр для дітей із ДЦП. Тож там люди знають, що таке іпотерапія. До того ж, саме в Сумах переконалися: помітний результат є саме від іпотерапії та терапії з дельфінами. Звісно, що в комплексі з іншими потрібними методиками, зокрема, психотерапією й фізіотерапією.
Програма «Коники» в нас комерційна. Але ж у житті виграє той, хто віддає. Тож будемо намагатися віддати тут, на Чернігівщині. Хочемо зробити напрям програми «Особливі коні» – для особливих діток. Хоча таких напрямів може бути чимало. Наприклад, можна використовувати іпотерапію для реабілітації учасників АТО.
Що потрібно, аби перейти від теорії до практики?
Ось у Сумах ми почали відмовляти людям, бо обов’язково потрібна була спеціальна програма. По-друге, повинен бути обов’язковий медичний супровід. Адже в роботі з людьми з певними діагнозами головним має бути принцип – не нашкодь. До того ж, потрібна батьківська ініціатива. Сім років тому в Сумах ця ініціатива заглухла. Натомість зараз існує безліч соціальних і грантових програм, до того ж, люди почали самоорганізовуватися. І ось із такими активними мамами я зустрілась на вже згаданому навчальному семінарі. Але це були жінки з Києва, Черкас, Дніпропетровська, щоправда, мама з Чернігова теж була. І всі вони сказали, що це був би досить гарний проект. Але спершу його треба грамотно документально оформити. Ми не проти надати коней, нашу інфраструктуру в Киїнці для реабілітації таких діток, а також на волонтерських засадах побути інструкторами.
Зараз простіше тим, що чернігівські мами з особливими дітками вже мають медичний супровід, транспорт, на якому можуть привезти дітей до Киїнки, а також вони вже навчені працювати з грантовими програмами.
Зі здоровими дітьми ми займаємося півдня, а з особливими треба починати геть інакше.
Тим паче, хочемо дві програми – «Коники» й «Особливі коники» – реалізовувати паралельно. Бо для батьків цих дітей важливо, як суспільство їх сприймає. Не менш важлива реакція здорових людей на особливих діток. До того ж, зараз є поняття інклюзії, коли хворі дітки йдуть навчатися до звичайних шкіл і садочків.
Що з нашого задуму вийде – покаже час.
Як бачимо, ініціатива дуже корисна і потрібна, але самотужки впоратися з усіма викликами вкрай складно. Тому подружжя вірить у доброту і допомогу чесних людей. Адже якщо братися гуртом, то навіть найскладніші завдання стають посильними.
Спілкувалась Ірина Осташко
