Сучасні меморіали можуть бути частиною повсякденного життя міст і сіл, нагадуючи про пережиті події повномасштабного вторгнення. Водночас, це не повинні бути лише пам’ятники скорботі, а й нагадування про те, що ми відстоюємо під час російсько-української війни.
Те, що памʼять має багато форм, доводить і проєкт «Колективна памʼять про війну на Чернігівщині». Його створили активістки з трьох громад Чернігівської області у співпраці з громадською організацією «Асоціація демократичного розвитку».
Завдяки спільним зусиллям, разом з мешканцями Кіптівської, Киїнської та Іванівської громад, вони створили кленові алеї у трьох селах, провели терапевтичні та освітні заходи для жінок та дітей, зібрали усні історії початку вторгнення, а також створили камʼяні памʼятники. Як працює цей гібридний проєкт, поєднуючи традиційну меморіалізацію з екологічним підходом, терапевтичними заходами та цифровим виміром памʼяті – далі.
Кленова алея
У трьох чернігівських громадах – Киїнській, Кіптівській та Іванівській – вирішили, що меморіалізацію варто здійснювати, не чекаючи завершення повномасштабної війни. Під час війни у спільнот виникають безліч потреб: серед яких центральними є питання безпеки, побуту, відбудови. Водночас сильні переживання складних воєнних досвідів також вимагають осмислення – індивідуального та публічного.
Рішенням для створення простору пам’яті та водночас вдосконалення сільських публічних місць стали кленові алеї памʼяті. Місця, де рослини будуть живими памʼятниками, нагадуванням про пережиті воєнні дії на території громад і екологічним простором для спілкування мешканців.
Так, на толоках мешканці громад висадили по 16 кленів-рубренів. Бордове забарвлення їхнього листя символічно робить памʼять видимою. Люди власноруч садили дерева, своїми інструментами: як символ спільного творення майбутнього громад. У селі Количівка Іванівської громади пожежники приїхали поливати саджанці прямо після того, як ліквідували пожежу в області.
У Киїнській громаді до процесу долучилося багато школярів і дітей, тож дерева вирішили саджати після шкільних занять. А в Кіптівській громаді після толоки люди згуртувалися, варили юшку і пригощали нею всіх охочих.
«Я пам’ятаю той день, коли було оголошення в селі зібратися й висадити Кленову алею спільно. І, коли всі зібралися: жінки, дівчата, чоловіки, були родини, які втратили своїх рідних під час лютого-березня 2022 року. Ми, знаєте, як у маленькому мурашничку, водичку підносили одне одному. Подавали одне одному лопатою землю, греблися біля тих дерев. Настільки ми згуртувалися, хотілося навіть плакати від радості й щастя, що ми вижили, і пережили разом ці події. Що в нас є щось спільне, нам є про що згадати, є про що поговорити», – поділилася враженнями від злагодженої роботи мешканка Количівки, активістка Ольга Вовченко.
У Киїнській громаді Кленова алея стане ще й публічним простором для місцевих жителів. До цього єдиним таким місцем слугував Будинок культури, доступний у певні години та дні. Алея памʼяті, яку розширюють і де додають лавки, щоб перетворити її на повноцінний сквер, – дасть можливість збиратися в будь-який час, обговорювати те, що хвилює, знайомитися, гуляти, згадувати когось чи щось, створювати нові проєкти з іншими мешканцями.
Проєктна менеджерка ГО «Асоціація демократичного розвитку» Наталія Апанасько говорить, що це доречна альтернатива мовчазним статуям і памʼятникам: «Якщо ми посадили клени, вони символізують нашу пам’ять і ті події, які ми пережили. І клен буде жити набагато довше, ніж той пам’ятник. Вони будуть символізувати ці події і ще приносити суспільну користь, тому що це буде алея».
Сучасні технології в камені
Щоб вибрати вигляд памʼятного знаку на алеях, у громадах проводили голосування. Мешканці вирішили втілити його у формі розгорнутої книги на камʼяному постаменті з написом «У пам’ять про силу людей нашої громади, які відстояли свою гідність, волю та свободу під час російського вторгнення 2022 року».
Нижче на постаменті розмістили таблички з QR-кодами. Вони ведуть на сайти громад з усними історіями мешканців, зібраних із початком повномасштабного російського вторгнення. Серед них розповіді про те, як чернігівці переживали окупацію області, як не вірили в повномасштабну війну, шукали та готували їжу, возили хліб для жителів сусідніх громад, рятувалися від ранкових обстрілів і здавали кров для донорства.
Проєктна менеджерка ГО «Асоціація демократичного розвитку» Наталія Апанасько додає: «QR-код є тим перехідним моментом, коли людина, яка, наприклад, не читає книжок і не ходить по сайтах громад, може навіть з цікавості перейти та подивитися». Крім того, історії стають оцифрованими й таким чином доступними для мешканців інших регіонів.
Колективна памʼять
Згадування воєнних подій – обстрілів, окупації, тривалого перебування в підвалі – нерідко може травмувати мешканців Чернігівщини. Саме тому всі заходи проєкту супроводжували колективні та індивідуальні сесії психологічної підтримки. До проєкту активно долучилися школярі, і для них організували лекцію «Чому важливо знати і пам’ятати історію», а також заняття з арттерапії для жінок.
Усні історії мешканок і мешканців Чернігівщини, задокументовані під час проєкту, доступні для широкого загалу на сайтах громад. Під їхнім впливом Кіптівська громада створила короткий фільм, у якому зібрала різні жіночі досвіди початку повномасштабного вторгнення. Вісім жінок поділилися, як вони зустріли 24 лютого, як змінилась їхня робота, як вони рятувалися від обстрілів, як рятували своїх дітей, і, зрештою, як вистояли в небезпечних умовах.
Робити пам’ять живою та повсякденною — це також думати про майбутнє громади, про те, як сучасні воєнні події пам’ятатимуть нові покоління. Як говорить активістка Ольга Вовченко: «Коли дерева будуть трошечки старшими, то ми ще зберемося на цій алеї, і нам буде про що поговорити, про що згадати». Хочеться вірити, що такі місця стануть просторами пам’яті про силу, єдність, взаємопідтримку та опір їхніх мешканців.
Авторка: Ольга Дуденко
Реклама
