Чудово, коли в дорослих є захоплення. Коли попри життєві труднощі, побутові й особисті негаразди, після напруженого робочого дня людина спішить до творчої майстерні, на репетицію або прямує з мольбертом на природу й відпочиває там душею, здобуває новий емоційний досвід, долучається до прекрасного.
Саме таким є герой сьогоднішньої публікації – В’ячеслав Єрмоленко. Він – талановитий журналіст, старший редактор головної редакції радіопрограм Філії ПАТ НСТУ «Чернігівської регіональної дирекції», а у вільний час – бас-гітарист і адміністратор місцевого рок-гурту «Скеля».
До речі, попри те, що В’ячеслав – рокер, він чемний, вихований і охайний. А говорили про те, як живеться музикантам у Чернігові і що треба, аби прославитися на всю країну.
Можливо, на це запитання ти відповідав уже безліч разів, але все ж таки – чому колектив, у якому граєш, називається «Скеля».
Мало хто знає, але з англійської «рок» перекладається, як «скеля». У нас навіть слоган є: «Рок – це «Скеля», а «Скеля» – це рок».
Для гурту ми хотіли тільки українську назву, бо в Україні граємо. Відверто кажучи, не подобається, коли чернігівські гурти беруть іноземні назви, бо не завжди розумієш, що вони означають і як їх правильно вимовляти.
Коли вирішували, як назватися, разом із хлопцями влаштували такий собі мозковий штурм. Перебрали купу варіантів, але нічого не подобалось. І раптом хтось із нас вигукнув: «Скеля». Відкрили інтернет і подивились, чи є в Україні такий колектив. З’ясувалось, що немає. Отак і стали «Скелею».
Ви молодий гурт?
Так. Строгого відліку нашої діяльності не ведемо. Перші спроби зіграти разом були в 2010 році. Активно й серйозно репетируємо близько шести років.
Розкажи про свою команду.
Зараз у нашій групі п’ять хлопців, тобто вже суто чоловічий колектив, а раніше були дівчата-солістки. Маємо двох гітаристів. До речі, на соло-гітарі грає мій молодший брат Віталій. Він разом зі мною стояв біля витоків гурту. Другий гітарист – Денис, «влився» до нас цьогоріч і дуже підсилив нашу команду. Барабанщика звати Максим. Я – четвертий музикант. А Женя на прізвисько Джексон – наш вокаліст і фронтмен. Він ззовні трішки схожий на всесвітньовідомого музиканта. До речі, Денис теж співає.
Приємно, що люди, які в нас грають, не задіяні в інших гуртах. Адже на Чернігівщині часто можна побачити колективи з різними назвами, але з тими самими обличчями. Вважаю, що це не дуже гарно.
Чому так трапляється, що то є у вас дівчата в колективі, то немає?
Спершу ми думали, що гурту потрібен жіночий вокал. І шукали дівчину солістку. У «Скелі» змінилось навіть кілька вокалісток. Особливо сильні – дві останні. Приємно згадувати Таню, яка багато текстів пісень написала і залишила нам свій доробок. Але так сталося, що вона переїхала жити до Києва. Тож ми залишились без виконавиці, але з купою матеріалу. Потім два роки з нами працювала Юля. До речі, якось випадково з’ясувалося, що вона любить рок і що їй цікаво стати учасницею такого колективу, як наш. У 2016 році ми записали спільний альбом, до якого увійшли 12 треків. Не вдалося зробити тільки повноцінну презентацію. Планували навіть невеличкий міні-тур Україною на підтримку альбому. Але так склалося, що Юля була змушена піти від нас, бо поїхала на роботу за кордон.
Цікаво, що Женю до колективу привела Юля. Він деякий час був бек-вокалістом. А коли Юля поїхала, запропонували йому стати солістом. Він погодився підійняти прапор фронтмена. І вважаю, що достойно його несе.
Що потрібно, аби такий колектив, як ваш, прославився?
Опинитися в потрібному місці в потрібний час. А для цього треба якомога більше «світитися», співати, виступати, бути на слуху. Потрібні записи й відео. Всі більш-менш відомі українські гурти свого часу йшли цим шляхом. А оці шоу, як «Х-фактор» й подібні, вважаю не для рок-колективів. Ми не пробували своїх сил на цих талант-шоу і, думаю, що не будемо. Вони більше для співаків, які виступають сольно. Ніхто з серйозних закордонних рок-команд не здобув слави через такі шоу.
Усі рок-гурти стають відомими лише завдяки своїй праці, концертам і творчості.
Про що ваші пісні? У вас є якась провідна тема?
Про кохання, на філософську тематику. Остання наша робота називається «П’ять відчуттів». Цю композицію кожен розуміє по-своєму. Приспів про кохання й про дівчину, яка надихає. Тексти пише у нас Віталій – гітарист. І я вже казав, що Тетяна залишила нам багато матеріалу. Але в неї доробки більш дівочі, тож багато чого не можемо заспівати.
Чи пробували подати свій матеріал на радіо, щоб там трішки покрутили?
Такого досвіду, на жаль, поки що не маємо. Хотілось би, щоб наші композиції пограли на «Radio Roks». Ми надсилали туди записи. Щоправда, не знаю, чи слухав їх там хтось. Імовірно, на радіо треба їхати самому та налагоджувати контакти, може, щось платити за ротацію. Інші радіостанції, як «Люкс FM» чи «Наше», навряд чи крутитимуть наші пісні. Не люблю цього слова, але для них наша творчість – не формат.
Де ви репетируєте, чи маєте якусь базу?
У Чернігові є кілька репетиційних баз. Ми надаємо перевагу тій, що в районі «Градецького». Там звичайна кімната, яку орендуємо. В ній стоїть студійна апаратура, і ми граємо зазвичай упродовж двох чи чотирьох годин. Інструмент у нас, звісно, свій. А ось апаратура професійна коштує шалених грошей. Та, відверто кажучи, купувати її не треба, бо на такій потужності вдома не гратимеш.
Раніше в Чернігові було суттєво більше репетиційних баз. Тепер знаю лише дві активні.
З іншими чернігівськими колективами спілкуєтесь?
Так. Усі в одному андеграундному котлі варимося. Тому й нормально спілкуємося. Хтось підкидає тему для роздумів чи пропозицію виступити на концертах. І ми дещо колегам підказуємо. До речі, мені Женя «Скрудж» із однойменної команди підказав ресурс Soundcloud, на який можна вільно завантажувати свою музику, щоб її слухали люди. Оскільки ВКонтакті заблокували, цей ресурс стає доволі популярним. Це дуже зручно для гуртів, які не мають своїх ресурсів чи YouTube-каналів.
До речі, зараз у Чернігові функціонують близько 10 рокових гуртів, а раніше налічувалось близько 100. Музикантам було простіше, коли певні люди згуртовували їх, організовували концерти. Наприклад, на ЗАЗі раніше був альтернативний 38 клуб. Це одна з локацій, де збиралась андеграундна тусовка. Нині чогось подібного немає.
Статус «андеграундний» не образливий?
Як на мене, ні. Зазвичай андеграунд – це якісні звук і музика. Просто не розкручені з різних причин.
Чи є якийсь зразок, на який рівняєтесь? На гурт чи на виконавця?
Кожен із учасників колективу, окрім нашої, слухає різну музику. Але кумирів не маємо. Ми виражаємо в нотах те, що на душі. Робимо музику, яку відчуваємо і яку не підженеш під жодні рамки.
Репетируєте часто?
Репетиції в нас раз на тиждень. Частіше бувають, коли готуємось до якогось концерту.
Друзями один одного можете назвати?
Однозначно. Гурт «Скеля» – це окрема сім’я. Ми разом їздимо на концерти й відпочиваємо. Звісно, кожен має свої проблеми, плани, родини, але якщо хтось кине клич зібратись, хоч би піти на той самий пляж, то відгук буде.
Де вас ще можна побачити, почути? Де концерти відбуваються?
В інтернеті, маємо ютуб-канал. Тож намагаємося знімати відео та завантажувати. І виступаємо активно на різних майданчиках. Де запрошують, де самі дізнаємось і домовляємось. Це в Чернігові та в райцентрах. До речі, багато хто питає: «Коли у вас концерти?».
Під час виступу цікаво за глядачами спостерігати, як вони реагують, виражають емоції. Буває, що після концерту підходять люди різного віку, різних вподобань і кажуть: «Реально класна музика!». Приємно таке чути.
Ось 16-й рік для нас завершився гастролями. Їздили до Білорусі, до Гомеля. Це поки що найдальша наша поїздка. Класний фестиваль там був, багато звідти вражень привезли.
У Чернігові і по області також вистачає фестивалів, де можна виступати. І потрапити на них не така вже й велика проблема. Я бачу отакий шлях для розкрути рок-колективу, зокрема, нашого. А конкурси – не для нас. Брали участь у кількох і розчарувалися. Бо як може журі визначати: отой колектив грає кращу музику, а той – гіршу. Це просто суб’єктивне сприйняття. Також ми аполітична команда: не виступатимемо під політичними прапорами.
Цікаво, ви – люди з музичною освітою? Десь навчалися?
Вокаліст і один гітарист із музичною освітою, а троє – без. Але я вважаю, що рок треба грати не за нотами, а за відчуттями. До речі, ноти я знаю, кілька класів у музичній школі провчився. Головне – працювати над собою і чогось прагнути. Ми повсякчас удосконалюємо майстерність.
Відчуваєш, що з часом гурт змінюється?
Звісно, що так. Від людини, яка співає, багато чого залежить. Коли був жіночий вокал, музику виконували м’якшу. Може, через те відчувався такий момент невідповідності суті колективу статусу рокового. Тепер із чоловічим вокалом ми «поважчали». І мені подобається нинішнє звучання. Воно відповідає назві. Багато хто зі слухачів позитивно оцінює зміни.
Буває, що шанувальники автограф просять?
Так, трапляється. Але ми до цього ще не звикли. У ту мить відчуваєш навіть якусь ейфорію.
Наостанок поділись, будь ласка, творчими планами.
Є багато задумів. Бо змінився склад гурту і, відповідно, концепція. Нового матеріалу багато, тож хочемо записати якомога швидше. Щоб презентувати себе в новому обличчі.
Хочемо зробити відеокліп на пісню «П’ять відчуттів». І справа ця не стоїть на місці. Для нас це буде перша серйозна відеоробота. Також цьогоріч хочемо записати міні-диск. Презентацію доробків плануємо на осінь. І, звісно, гратимемо на концертах, якщо люди запрошують. Чом би й ні?
Ірина Осташко
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.
