Михайло Ключник із Чернігівщини – майстер, різьбяр і людина, яка бачить світ кольоровим. Його диво-оселя розташована у Володимирівці Городнянського району. Дерев’яна хатинка оздоблена виробами з дерева, які господар Михайло Ключник виготовив власноруч. На цей будинок складно не звернути увагу. Серед багатьох інших він виділяється ошатністю та теплом кольорів.
Але, на відміну від його веселої оселі, життя Михайла Матвійовича аж ніяк не назвеш райдужним. Його батько в Другу світову загинув під Ленінградом. Як і старший брат, сліди якого загубились на фронтах, – невідомо де загинув і за яких обставин.
Окрім загиблого старшого сина, в сім’ї було ще троє дітей. Михайло закінчив десять класів, три – у вечірній школі. Після школи разом із братом працював у колгоспі помічником тракториста. А під час служби в армії потрапив у прикордонні війська на радянсько-фінському кордоні.
«Коли служив там, то міг заїхати на батькову могилу. Ленінград же був поруч. Але про місце батькового поховання я дізнався значно пізніше, тож так і не побував у нього на могилі», – з гіркотою в голосі розповідає чоловік.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кістки мамонта та зоряна карта: доісторичний куточок на Чернігівщині (Фото)
Після демобілізації Михайло повернувся назад у колгосп, де продовжив працювати разом із братом у тракторному парку. Роботи чоловік виконував різні: і свиней доглядав, і телят, і слюсарем був, і на пилорамі.
Зараз чоловік живе сам. Із першою дружиною прожив 17 років, але вона померла, з другою – не склалося. Третій раз уже не захотів одружуватися. Є у Михайла Матвійовича двоє дорослих синів, які теж проживають у Володимирівці. Старший Віктор допомагає батькові й на городі, й по господарству. Сам працює на фермі. Невістка Валя працювала медиком, а після скорочення працює разом із чоловіком – комірником. Має дідусь трьох внуків.
Із хатньою роботою Михайло Матвійович справляється сам, а ще й заготовляє консервацію, обробляє 20 соток землі. Коли здоровиться – сідає на велосипед і їде у Добрянку по ліки, заодно й родичів провідає. Не багато не мало, п’ятнадцять кілометрів відстані.
А ще Михайло Ключник має пасіку. Жаліється на те, що фермери обробляють свої поля хімікатами, через що вимирають бджоли. Якщо торік у нього було 14 сімей, то тепер залишилося лише сім.
«У сусіда одного й другого повимирали взагалі всі. Я теж не буду більше їх тримати. Ото що є, а більше ловити рої не буду. Бо шкода їх. Вона полетить на поле, збере мед із покроплених рослин, а назад не вертається», – з жалем розповідає чоловік.
Втіхою для чоловіка стала різьба по дереву. Сарай Михайло Матвійович переоблаштував під майстерню. Тут багато деревини, деталей майбутніх виробів, інструменти та трафарети. Для чоловіка майстерня – це місце, де він проводить багато часу, не відчуваючи втоми. Він і свій будинок оздобив, і якщо сусіди просять – не відмовляє. До роботи над замовленнями майстер ставиться дуже відповідально. Може довго думати над втіленням ідеї в життя. Говорить, що найкращий час для роздумів – це ніч, адже вночі нічого не відволікає від думок.
«Он сусідка попросила штахетник зробити. Я роблю, а вони нехай розфарбовують на свій смак. Не раз буває: сплю – і серед ночі можу проснутися і йти малювати візерунок. Потім прийду, подивлюсь, щось домалюю. Так і минають дні», – зазначає чоловік.
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Джерело: Новини Городнянщини
