Під плівкою вилазить картопля, подекуди залишилися три корови на село: реалії весняної Чернігівщини

Весна в жителів міст асоціюється із порою квітіння та буянням зелені, а у селян – із початком робіт на городах чи присадибних ділянках. Цьогоріч весна порадувала раннім по-справжньому літнім теплом, тож багато жителів глибинки задумалися, як посадити город поперед сусідів. Але квітень, напевне, згадав, що не є літнім місяцем, тож запанувала дощова та прохолодна погода.

Тож чи орють селяни городи та чи тримають годувальниць-корівок, дізнавалися в громадах.

Зорати сотку землі коштує як літр солярки

На Чернігівщині традиційно раніше за всіх садять картоплю жителі селища Березна. Нинішній рік не став винятком.

«Люди, які торгують на базарі, вже картоплю посадили та накрили плівкою. У п’ятницю так трапилося, що був в одному селі за сімейними обставинами, то один чоловік казав, що вже пробилася картопля під плівкою.

А всі інші в процесі. Погода трохи завадила. У нас зорати сотку землі коштує як літр солярки – 50 гривень. Це така сама ціна, як торік. Як солярка здорожчає, то й оранка здорожчає – у нас така прив’язка», – в коментарі для ЧЕЛАЙН зазначив Володимир Павленко, голова Березнянської громади.

Жителі громади традиційно тримають корів. Але ситуація така, що, як і всюди, чисельність поголів’я худоби зменшується. За словами очільника громади, головним чином через те, що населення старішає.

«Корів переважно тримають люди старшого покоління. Молодь не хоче. Взагалі я не сказав би, що корову тримати не вигідно. Моя дружина трилітрову банку молока купує на руках за 70 гривень», – сказав Володимир Павленко.

Він також розповів, що нині на всю Березну налічується менше як сотня корів. Можливо, не всі люди в череду гонять, а десь прив’язують на випасання. Але це поодинокі випадки.

«Раніше ми мали чотири пасовища. Потім із двох зробили одне, на якому залишився із десяток корів. Воно розташовується по дорозі, як їхати у бік Мени, там поблизу заправки ходять корови. Як на Сахнівку їхати, також було пасовище, то його передали в оренду, а корів гонять на перше пасовище, яке згадав. Усього торік умовно було 15 корів, але на те пасовище ходили 10.

Ще одне пасовище – як у бік Миколаївки їхати, там колись було приблизно 200 корів. А нині 40-45. І останнє наше пасовище – у селищі, де ставок, який був в оренді СТОВ «Березнянське». Там у нас 129 гектарів землі закріплено за пасовищем. Щоправда, пасеться десь 25 корів», – розповів докладніше Володимир Павленко.

У селах громади ситуація з коровами наразі ліпша.

«Краща ситуація з коровами в Локнистому та Миколаївці. У Сахнівці трішки гірше стало. У Бігачі залишилися три корови на село. Думаю, що тенденції до збільшення поголів’я не буде», – пояснив очільник громади.

У Березні сезон випасу корів стартує з травня, тож поки Володимир Павленко не бачив, щоб повз його двір гнали корів на пашу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Моє рідне і дуже особливе місто». ONUKA згадала дитинство Чернігові і розповіла про будинок дідуся

«Працюємо, попри те, що ми не так уже й далеко від кордону»

Багато весняних справ і в селах, що розташовуються поблизу кордону.

«Що стосується нашого населеного пункту, маю на увазі Тур’ю, то посівна кампанія, або весняна кампанія в нас триває повним ходом. Звісно, наскільки дозволяє погода. Бо ситуація така, що планували одне, а погода трішки змінилася. Але люди, хто встиг, вже позасівали ділянки ярою пшеницею чи вівсом. Навіть дехто встиг виорати під картоплю, а дехто навіть і посадив. Але пішли величезні дощі, і в кого городи в низині, то чекатимуть, поки підсохне.

Наразі, слава Богу, і безпекова ситуація дає нам змогу займатися весняними справами. Тобто люди планують і працюють, попри те, що ми не так уже й далеко від кордону. Як тільки дозволить погода, працюватимемо далі», – зазначає Олександр Артюшенко, староста Тур’янського старостинського округу.

Оранка цьогоріч у селі коштує 50 гривень, принаймні місцевий тракторист ціну не піднімав.

«А з сусіднього села приїхав тракторист і каже, що по 60 гривень. Не знаю, чому так, можливо, солярка здорожчала. По 50 – люди задоволені такою ціною, бо кажуть, що і запчастини дорогі, і солярка», – розповів староста.

Щодо великої рогатої худоби, то тенденція не дуже добра. Люди не дуже хочуть тримати корів.

«Раніше на одному пасовищі було 160 голів худоби, то нині там 82 корови по всьому населеному пункту. Люди здають корівок. Але є кілька людей, які придбали чи поміняли корівок. Тобто не всі поголовно збувають худобу та й усе. Хто тримав корівок, той намагається продовжувати це робити.

Взагалі в нас живе такий контингент людей, що й не дужають тримати корів, хоча, може, й хотіли б. Пасовища зменшилися. Може б, на якомусь хуторі хтось би і хотів тримати корівку, але треба її тягати на поводу. А це прив’язує людину до дому на 100 відсотків. Пасовище в нас, мабуть, одне залишилося в населеному пункті. А решту – то позагороджували трохи території, то ще щось. Дві, три чи п’ять корівок по хуторах пасуть. І ще ж на молоко закупівельна ціна невелика. Та й і людей у селі меншає», – пояснив Олександр Артюшенко.

Ірина Осташко

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv