Суспільство

«Пишеш, бо не можеш не писати»: поет Михайло Пронін про те, як народжуються вірші

Неможливо весь час, кожну хвилину думати про війну, нервувати і переживати. Не переключатися хоч трішки на інші теми – однозначно не на користь здоров’ю.

Тому в буремний час варто помічати лайтові теми і хоч недовго відпочивати.

Нині пропонуємо розповідь про поета Михайла Проніна, з-під пера якого виходить переважно любовна лірика.

Тож далі – інтерв’ю з поетом.

Михайле, розкажи, де народився і що тебе пов’язує з Черніговом?

Народився я в місті Магдебург, тоді це була НДР. Там мій батько, який був офіцером, проходив військову службу.

А про Чернігів можу розповідати довго і багато хорошого, бо це місто дитинства, юності і дорослого життя, а ще це місто моєї мами. До речі, я навчався в Чернігові  в школі в №11 і №33.

Про що мріялося в Чернігові?

Мріяти всі ми любимо, особливо в дитинстві. І добре, коли людина не розучилася мріяти в дорослому віці. У дитинстві наші мрії – ефемерні. Мріємо стати космонавтами, пожежниками, льотчиками, героями. Я ж у дитинстві мріяв стати водієм автобуса Ikarus. Вабила дорога. Думав, що круто отак усюди мандрувати, як це роблять водії.

А про поезію я навіть не думав насправді.

І коли відбулися перші поетичні проби?

Мама розповідає, що у два рочки я взяв у діда ордени та медалі, приміряв їх на себе, удаючи героя. А потім каже, що я зранку прокинувся і видав: «Ми сьогодні вранці встали і в мене значки упали». Мабуть, оце й були мої перші рядки – народження поета з цього моменту.

Не можу сказати, що в юності я писав багато віршів. Як усі, робив якісь нотатки у блокноті. Бо наші мрії в юності стають більш дорослими, приземленими. А поети, мабуть, у чомусь діти, бо не втрачають цього.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Чернігові планують відновити атракціони

Про що твої вірші?

Тематика моєї поезії насамперед любовна: вірші про любов, розлуку, стосунки чоловіка і жінки. 90% того, про що пишу, – із пережитого. Бо складно описувати те, чого не пережив. Важко писати про не вистраждане, не виплакане, не відчуте. Наразі збірки немає, але, впевнений, неодмінно буде.

Є вірші про людські пороки, про дитинство – дітей, які вирослі в під’їзді, вінішко, цілунки, гітарку. Про спорожнілий отчий дім, і тільки фото нагадують, хто тут жив. Вірші в мене сумні, бо не вмію веселих писати.

А ще ти пишеш, бо не можеш не писати. Коли люди входять у творчість – поезію, музику й таке інше, – це ніби спосіб вижити, не збожеволіти, абстрагуватися від зовнішнього світу, стресів і негативу. Тож виходить, що людина живе у своєму творчому світі, придуманому. І створює свої шедеври у цьому своєму світі.

Як відбувається процес народження віршів? Як муза приходить?

По-різному. Буває, що поспілкувався з якоюсь людиною, а вона наштовхнула тебе на певні роздуми. Вірші можуть народжуватися в будь-яку пору доби.

Хто найперший читач твоєї поезії?

Найкращий критик моєї поезії – моя мама. Їй здебільшого подобається, що я пишу. А взагалі є певна кількість шанувальників, які читають мою творчість у соцмережах.

Що хотів би сказати молодим поетам, які пишуть вірші, але не наважуються їх комусь показати?

Хоч мені 41 рік, я вважаю себе молодим поетом. Бо поет не може бути старим, душа поета молода завжди. І поет не може бути щасливим. Бо тоді він одразу не поет. Але ж абсолютно щасливих людей не існує.

Тож, молоді колеги, не ховайте свої вірші, читайте їх і публікуйте. Але треба розуміти, що на поезії не заробиш.

Путь

Я столько в жизни истоптал дорог

И вдоль и поперек до края.

Надеюсь на себя, а кто бы мне помог?

А есть ли та одна, не знаю!

Рождаемся мы, чтобы подыхать,

И лучше не шутить с судьбою.

А может, чтобы понукать?

Стараться быть самим собою.

Смешны страданья сонных мух

От лени, скуки и печали.

Не унести с собой сундук:

Всё, что за жизнь наворовали!

Врагам грехи я снова отпустил,

Держал ногой я их тугое горло.

Убрал я ногу, враг хрипом попросил

Пощады, я же ведь не гордый.

Спиной я стал к тому врагу,

Простил его и думал с миром

Ушел, но нет, в минуту ту

Мне нож вошел по ручку в спину.

А жизнь, что слово, любовь, как блядь,

Шесть букв – сложи себе проклятье:

Пока свободен, силы есть страдать.

Закат, с рассветом новое зачатье.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Ще статті по темі

Back to top button