Сексуальне насильство як зброя війни: досвід допомоги постраждалим у Боснії і Герцеговині
Сексуальне насильство під час війни є одним із воєнних злочинів, що визнано на міжнародному рівні після війни в Боснії і Герцеговині та геноциду в Руанді.
З досвідом допомоги постраждалим від сексуального насильства під час війни у Боснії і Герцеговині ознайомилися представники органів влади і громадськості з України в межах навчального візиту до цієї країни.
Учасниками поїздки стали представники/ці уряду, державних структур, що залучені до створення системи надання комплексної допомоги постраждалим від сексуального насильства, повʼязаного з війною. А також співробітники/ці органів місцевої влади і лідерки громадського сектору з 7-ми пілотних регіонів проекту. Українці побували в столиці Сараєво, а також у містах Зениця і Сребрениця, зустрілися з представниками влади, громадських організацій Боснії і Герцеговини, а також постраждалими під час війни.
Навчальний візит відбувся в рамках проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною», що втілює Український Жіночий Фонд / Ukrainian Women’s Fund (Kиїв/Україна) у співпраці з місцевими партнерами-НУО Фонд CURE (Сараєво/Боснія і Герцеговина).
Своїми враженнями від поїздки поділилася менеджерка чернігівської громадської організації «Асоціація демократичного розвитку» Ірина Кулик.
Документування злочинів і покарання кривдників
Боснійська війна стала одним із збройних конфліктів на пост-Югославському просторі і тривала з квітня 1992 року до вересня 1995 року. Боснія і Герцеговина офіційно висунула в міжнародному суді звинувачення в геноциді проти Сербії і Чорногорії. За підсумками війни країна стала федерацією, у політичній системі враховується представництво боснійців, сербів і хорватів. Але залишаються чинними багато підстав для блокувань політичних рішень, що позначається на відсутності політичної стабільності у поствоєнний час.
Серед воєнних злочинів насамперед виділяють сексуальне насильство. За даними, які називають представники країни, зґвалтувань під час війни зазнали від 20 до 50 тис. жінок і дітей, 3 тис.чоловіків. У Центрі реабілітації жертв тортур (м. Приштина, Косово) озвучують цифру постраждалих ще більшу — 60 тис. осіб, постраждалих від сексуального насильства під час війни в Боснії і Герцеговині. В цій країні існували табори, де утримували й жінок. Багатьох із них після зґвалтувань тримали до 7 місяця вагітності, аби жінки не могли позбутися дитини. Потім відпускали. За міжнародним правом, ці дії підпадають під визначення етнічних чисток.
Представники боснійських громадських організацій, ділячись своїм досвідом з українцями, вважають, що основна увага зараз в Україні має бути приділена документуванню воєнних злочинів, збиранню доказової бази. У їхній країні, що досі залишається патріархальною, спочатку зґвалтування жінок не розглядали як наслідки війни. Тільки після завершення бойових дій почали говорити про це, як злочини, які потребують документування та покарання кривдників. Поштовхом припинити мовчання жінок Боснії і Герцеговини, постраждалих від сексуального насильства, стала акція в 1996 році в Нью-Йорку. Після цього всередині країни більш активно заговорили про постраждалих.
«У цій роботі необхідна правова база, формування доступу до медичної допомоги, соціального забезпечення. Підтримка організацій, які займаються такими жінками», — наголошує Джо-Анн Бішоп, керівниця представництва ООН Жінки в Боснії і Герцеговині.
Вона переконана, що має бути структурована система збору інформації і документування воєнних злочинів. Крім цього, не варто чекати розгляду справ у міжнародних судах, зокрема Гаазі. Якщо є злочин, докази його вчинення та підозрювані, то їх варто судити в національних судах. Виносити вироки і виконувати їх.
Уповноважена з прав людини Боснії і Герцеговини Ясмінка Джумхур вважає, що на державному рівні має існувати реєстр жертв війни. Доступ до нього повинен бути в різних служб, аби зменшити бюрократію і спростити захист прав постраждалих. Аби жінкам не доводилося постійно розповідати свою історію в деталях і знову переживати травму. Крім цього, на її думку, потрібно формувати базу даних ДНК. Не менш важливе значення в суспільстві на майбутнє матимуть закони захисту свідків.
Адже в Боснії і Герцеговині злочинці часто продовжують жити в тих же поселеннях, що і жертви.
Щодо покарання військових злочинців у Боснії та Герцеговині, то минуло 12 років, аніж був перший вирок у міжнародному суді в Гаазі. Суди в країні виносять вироки з урахуванням помʼякшувальних обставин. Серед яких, приміром, можуть бути такі: підозрюваний на час скоєння злочину був молодим, зараз у нього на утриманні перебувають сімʼя, літні батьки… Цьогоріч одного зі злочинців засудили до 2,5 років увʼязнення, хоча за законом, за сексуальне насильство найменше покарання має становити 5 років вʼязниці. Навіть більше, в суспільстві лунали звинувачення в бік громадських активістів, з подачі яких одного зі злочинців засудили до 16 років увʼязнення. Представників ГО звинувачували в тому, що вони… руйнують сімʼї.
Пожиттєвого увʼязнення в кримінальному законодавстві Боснії і Герцеговини немає, найбільший термін увʼязнення — 40 років. Одного з воєнних злочинців за сексуальне насильство було засуджено до 36 років тюрми. Але судові процеси тривають занадто довго. Є прецедент розгляду справи впродовж 28 років. Також розглядається справа, де фігурують 200 свідків. Деякі підозрювані у скоєнні воєнних злочинів виїхали до Сербії і там проживають, уникаючи відповідальності. На сьогодні понад 180 осіб перебувають у розшуку Інтерполу.
Система допомоги постраждалим
У Боснії і Герцеговині на державному рівні був створений інститут збору даних жертв війни, але він майже нічого не зміг зробити, оскільки був поділений на три відділи: сербський, хорватський і боснійський. Більшу частину роботи щодо документування військових злочинів, допомоги постраждалим від сексуального насильства виконували саме представники громадських організацій. Навіть передачу документів у міжнародні суди щодо воєнних злочинів здійснювали саме неурядові організації.
Крім цього, громадські організації, що виникали в країні під час або після завершення війни, надавали постраждалим жінкам медичну, психологічну, юридичну допомогу. Навіть до цього часу в Боснії і Герцеговині відсутнябезкоштовнаюридична допомога від держави.
Однією з найбільш активних громадських організацій в Боснії і Герцеговині залишається «Медіка», що виникла в 1993 році. Її засновницею стала жінка-біженка, яка разом із іншими людьми мешкала в школі, що на той час була центром для біженців. Вона організувала жінок допомагати іншим. Основним заданням ставили — просто розмовляти з постраждалими. На той момент було важливо, щоб жінки говорили. Адже зґвалтування на території Боснії і Герцеговини були і в роки Другої світової війни, але про ті всі випадки просто мовчали. У 90-х роках психологічну підтримку надавали жінкам незалежно від їхньої віри і національності.
Під час роботи з першими постраждалими представниці організації зрозуміли, що потребують приміщення, в якому б жінки могли тимчасово перебувати, отримуючинеобхідну допомогу. З доступом до медичних послуг в Боснії і Герцеговині існували проблеми, оскільки більше уваги було зорієнтовано на поранених, аніж зґвалтованих жінках. Представниці «Медіки» розповідають, що були випадки, що жінка, яку зґвалтували кілька років тому, тільки в їхній організації вперше потрапляла на огляд до гінеколога. Інше питання — жінки, які завагітніли внаслідок сексуального насильства, хотіли зробити аборт, але не мали такої можливості в силу патріархальності суспільства та відсутності доступу до медичної допомоги.
В організації вважали, що вони припинять свою роботу, як тільки закінчиться війна. Однак досі (через 30 років їхньої діяльності!) звертаються жінки, які під час війни зазнали сексуального насильства. Але сьогодні «Медіка» — це не тільки громадська організація, а й центр, де жінки можуть тимчасово перебувати й отримувати необхідні послуги. Притулок розрахований на одночасне проживання 30 жінок. Чоловіки теж можуть отримати послуги, але проживати не можуть. Досі організація забезпечує терапію для жінок і дітей, чоловіків, які мають поствоєнні травми — перебували в полоні, втратили рідних, пережили насильство. До того ж, організація надає медичну, юридичну допомогу. Втілює програму економічної зайнятості жінок, сприяє отриманню необхідного обладнання і підтримує старт власної справи. При ній працює єдина в Боснії і Герцеговині «гаряча» телефонна лінія для постраждалих від насильства.
На рівні держави існує пенсія для постраждалих від сексуального насильства під час війни. Але її отримують мізерна кількість постраждалих — тільки понад 1300, якщо ж загальна кількість постраждалих рахується десятками тисяч. Статус встановлюється рішенням суду.
Діти, народжені внаслідок війни
Ще однією темою, про яку не дуже хочуть говорити в суспільстві Боснії і Герцеговини, є доля дітей, народжених внаслідок зґвалтувань під час війни. Тільки в 2016 році в країні створена Асоціація дітей, народжених внаслідок війни. Зараз вона налічує понад 30 членів. В асоціації говорять, що сексуальне насильство, внаслідок якого народжувалися діти, вчиняли не тільки вороги, а й миротворці, представники гуманітарних місій, ще були примусові шлюби.
«Боснія і Герцеговина не виконала деякі міжнародні приписи ООН стосовно цих жертв. Кожна країна повинна була визначити категорії, в тому числі дітей, які потребували допомоги для свогорозвитку. В Боснії і Герцеговині до цих категорій включили дітей, батьки яких загинули, або брали участь у захисті країни. Та зовсім нічого не зробили щодо дітей, які народились внаслідок зґвалтувань», — зауважує Айна Юсич із Асоціації дітей, народжених внаслідок війни.
Вона визнає, що й досі суспільство засуджує зґвалтованих жінок і дітей, які народилися внаслідок насильства. Особливо раніше вони не мали права жити в повноцінній родині, можливостей для розвитку, де-факто були позбавлені будь-яких прав.
Асоціація активно працює над внесенням змін до національного законодавства. Їм вдалося досягти, щоб дітей, народжених внаслідок зґвалтування в статусі прирівняли до дітей у родинах загиблих. Адже за законодавством, до 2006 року зґвалтовану жінку визнавали постраждалою, а дитину, народжену внаслідок зґвалтування, — ні. Організація проводить інформаційні кампанії, аби змінити суспільну думку, прийняти і підтримати цих дітей. Надають психологічну підтримку постраждалим родинам, організовують мистецькі акції і виставки, аби зменшити стигму в суспільстві.
Війна завжди є трагедією незалежно від її часових і територіальних меж. Її руйнівний вплив у кожному суспільстві відчувається ще десятками років.
Відновлення і подальший розвиток залежать значною мірою від єдності людей у прагненні подолати травми війни. Досвід Боснії і Герцеговини щодо підтримки постраждалих від сексуального насильства може бути певною мірою корисним Україні. Навіть і в якості уроків — які помилки варто врахувати, аби люди, які пережили насильство, мали можливість подолати свої травми, відчували підтримку суспільства і зрештою могли повернутися до повноцінного життя.
