Безперечно, для кожного, хто тримає вдома песика, котика чи рибок в акваріумі, домашні улюбленці стають наче членами родини. Люди піклуються про них, гуляють із ними, купують смачненьке, а пухнасті улюбленці віддячують теплом і любов’ю.
Тож коли помирає домашня тварина, власники переживають справжнє горе. До того ж, виникають запитання: як і де поховати домашнього улюбленця.
Пам’ятаю, як кілька років тому колега розповідала, що в неї вдома жили рибки. І вони дуже подобалися її маленькій донечці. Але так сталося, що рибки померли. Та оскільки дитина дуже до них прив’язалася, мати вирішила не просто спустити їх в унітаз, а поклала рибок у сірникову коробочку та закопала у дворі. Переконана, що той, у кого вдома немає чотирилапих, хвостатих, пернатих чи лускатих улюбленців, уже з цього посміявся. Але людям, які поставали перед цією проблемою, тим паче містянам, не до сміху. Водночас також треба пам’ятати про європейський вектор інтеграції. А там проблему вирішують цивілізовано. Та про це трішки згодом.
Коли помер собака в іншої моєї подруги, то родина насправді не знала, як його поховати. У контейнер для сміття чотирилапого не викинеш. По-перше, цього робити не можна, а по-друге, це якось надто безсердечно та по-блюзнірськи. Тож і довелося подружжю сідати в автівку (добре, якщо вона є) та везти тіло песика до найближчого гаю під Черніговом.
Зооволонтери одноголосно стверджують, що проблема із похованням тварин на Чернігівщині існує, і, здається, наразі ніхто її вирішувати особливо не квапиться.
«У Чернігові немає місця для централізованого поховання песиків і котиків. Тож померлих тваринок закопують де-небудь, зазвичай за містом. Для захисників тваринок це питання дуже болюче, адже ховаємо їх на своїх ділянках чи до лісу вивозимо. Йдеться і про бездомних собак, яких вбили, отруїли, а такі випадки у нашому місті трапляються, і про тих, які померли через хворобу.
Діалог із представниками влади на цю тему в нас був і не один раз. Уже всі знають, що в місті будують центр для стерилізації тварин. І там планують зробити крематорій. Але будівництво центру просувається дуже-дуже повільно», – сказала зооволонтер Марина Постол.
Про багатостраждальний центр ЧЕline писав і неодноразово. Тож звернули увагу: щойно про нього заходить мова, чиновники стають небагатослівними. І цього разу нічого нового не розповіли. Хіба що кажуть, що роботи мають завершити цього року. А раніше обіцяли до 1 січня, потім до березня. Та віз і нині там… Інформацію, що при центрі буде крематорій, підтверджують, але ще ніхто не знає, скільки коштуватимуть послуги кремації.
Отака наразі ситуація. Тож за оптимістичними прогнозами власники тварин возитимуть померлих улюбленців у лісосмуги принаймні ще з півроку.
Зараз настав час зазирнути, як цю проблему вирішують у світі.
На сьогодні в США є 640 кладовищ домашніх тварин, у Німеччині – 210, у Франції – 140. Поховання обходяться господарям від 100 до 3 000 доларів. Найвідоміше кладовище – в Мюнхені. Його господар Ерхард Кресс бере за поховання навіть морської свинки не менше 500 євро. До ціни входять вартість труни з картону та догляд за могилою протягом року.
Існують і більш ексцентричні випадки поховання – заморозка покійних чотирилапих. Ця процедура називається «кріогенна заморозка» і коштує понад тисячу доларів.
В Японії до проблеми пам’яті своїх тварин підійшли просто – труп улюбленого улюбленця піддають кремації, а в Інтернеті на спеціальному сайті заводять сторінку пам’яті. А є й справжні кладовища для пухнастих друзів (у Токіо є сім цвинтарів для чотирилапих, зазвичай біля підніжжя буддійських храмів). Там урни з прахом домашніх песиків стоять в нішах і прикрашені квітами, поруч із ними – мисочки з водою і кормом, улюблена іграшка. А щоб із пам’яті не пішов образ покійного друга, біля урни обов’язково розміщують його фотографію.
У Москві теж існує офіційне кладовище для тварин. Воно більше схоже на парк – зелені галявини, квіти, доріжки. Хоча трупи закопувати не дозволяють (хоч і колишня промзона, але поруч тече річка Східна), господарі обмежуються похованням праху тварин. Його або закопують в землю і ставлять пам’ятник, або замуровують у колумбарій, функцію якого тут виконує цегляна стіна. У Саду побудована своя Алея героїв, Сад спогадів, Озеро зітхань…
Схоже, що Чернігову до такого рівня ще далеко. Але ж все-таки маємо надію, що й у цьому питанні невдовзі відбудуться хоч би якісь позитивні зрушення. До Європи все ж таки прямуємо.
Ірина Осташко
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.
