Правда про «сільський рай» Чернігівщини: чому міліють молочні ріки і зменшується кількість корів

В уяві багатьох українців села асоціюються з мальовничою природою, працею на землі та великим господарством. А ще з сільськими смаколиками, зокрема парним молоком із запашним окрайцем хліба. Між тим, із року в рік у селах люди дедалі частіше збувають корівок, одні господарі кажуть, що невигідно, а інші нарікають на здоров’я.

Андрій Портний, голова Сосницької громади, підтверджує, що насправді стан справ таким і є.

«Хотілося б, щоб ситуація була кращою, щоб люди тримали корів, але динаміка мінусова, чисельність поголів’я йде на спад. Проблем, де випасати корів, начебто не виникало, навіть забагато громадських пасовищ для того поголів’я худоби, яке є», – у коментарі для ЧЕЛАЙН зазначає Андрій Портний.

За його словами, кількість охочих тримати корів зменшується з двох причин: сільські жителі старіють і, відповідно, з кожним роком робота по господарству дається важче. Натомість молодші кажуть, що на молоці багато не заробиш.

«Старіння в громаді є, і на півночі Чернігівщини воно відчувається. То люди вже не мають сили порати корів. І сама культура тримання ВРХ у приватних господарствах відходить. Основний дохід із ВРХ – це молоко і переробка молочної продукції, зокрема на домашній сир. На жаль, кількість людей, які цією справою займаються, не збільшується, а плавно зменшується», – розповідає голова громади.

Ускладнюють життя селянам та не кращим чином позначаються на прибутках і логістичні проблеми.

«Логістика ускладнена нині, не всі мости працюють. Деякі приймачі молока, які працювали раніше, перестали їздити. Знаю, що здають молоко на Новгород-Сіверський молокозавод. Окрім того, молоко в людей закуповують ФОПи і кудись далі його здають», – повідомив Портний.

За його словами, у громаді є господарства, які тримають ВРХ як молочних порід, так і м’ясних.

Схожа ситуація і в Березнянській громаді. Голова цієї громади Володимир Павленко каже, що не так давно в Березні були чотири череди корів, а нині – три.

«В одній із черед залишилося приблизно 15 голів, у двох інших – 50 і 30. Тобто, поголів’я зменшилося однозначно. По селах тенденція така сама. Наприклад, у селі Бігач торік було десь вісім корів на все село. І людей у селі там залишилося близько 200. У Локнистому, Сахнівці та Миколаївці люди тримають більше корів. Локнистинський старостинський округ має хороше сполучення з Черніговом і люди реалізовують молоко та молочну продукцію здебільшого в Чернігові на ринку. У Миколаївці є пасовище, але є проблема з реалізацією та з невеликими площами пасовищ. Люди винаймають землі паїв, щоб було пасовище для скота. Є прийомний молочний пункт, але здебільшого люди реалізовують продукцію у Чернігові», – розповідає голова громади.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Паркові фігури і креативні інсталяції: у громаді на Чернігівщині облаштували бібліотечний дворик (Фото)

На його думку, на скорочення чисельності поголів’я корів у селах впливає не тільки старіння населення, а й війна, бо без чоловічої праці сільській родині важко. А нині такий час, що багато чоловіків пішли захищати Україну. Окрім того, закупівельні ціни на молоко у селян не дуже високі.

«8 гривень за літр приймають. Було, що й по 6 гривень приймали. А не для здачі, а на продаж – 50 гривень трилітрова банка. Це коли люди купують для себе на дому в односельців. Тож тенденція поголів’я йде до зменшення, в деяких громадах навіть зайві пасовища для корів є. Теоретично вони мали б бути джерелом надходження коштів, якщо передати їх в оренду, наприклад. Але без згоди навіть невеликої кількості користувачів цього зробити не можемо. У Березні торік проводили обговорення, щоб передати землю в оренду на одному з пасовищ, де торік 30 корів паслися. А по всіх нормах – на корову треба орієнтовно гектар пасовища. Тобто виходить, що є зайвих 100 гектарів території. Але люди кажуть: «Якщо дасте нашим, місцевим, що землю обробляють, то ми не проти». Але ж процедура передачі відбувається через аукціон. То не можемо просто так визначити – віддати одній людині чи іншій. І питання зависло, що є також проблемою», – пояснює Володимир Павленко.

Спілкувалась Ірина Осташко