Часто від людей можна почути, що немає різниці, в якій церкві – Київського чи Московського патріархатів, – варто молитися і ставити свічки. Мовляв, до Бога ж приходимо. А суперечки між патріархатами – це суто їхня внутрішня справа.
Чи насправді це так, поцікавилися в отця Романа, настоятеля Катерининського храму, що в Чернігові.
Чи дійсно має значення, до якої з православних церков ходять люди?
На перший погляд, проблема нібито надумана. Але не в нинішній неспокійний час, коли Крим під окупацією, а митрополит Лазар і священики Московського патріархату благословляють російську зброю в так званих ЛНР і ДНР. Але ситуація чомусь здається жахливою не всім. А ось отцю Київського патріархату, який приїхав із Донецької області і якого там попередили, що через дві години його та сім’ю прийдуть вбивати російські найманці, страшно. На жаль, його історія – не виняток.
У зоні АТО храми Київського патріархату стали мішенями, по яких стріляли, вони зруйновані. А всі інші – стоять цілі. Ось зі сходу, з місцевості, де були кадирівці, на Чернігівщину привезли дерев’яну Почаївську ікону. Так ось, на ній залишився слід, куди був встромлений ніж. Зараз ця ікона в нашому храмі. А скільки святинь знищено!
Та я вірю, що все буде добре, держава возз’єднається – і Крим повернеться в Україну.
Ви їздили на схід до наших хлопців?
Нещодавно казали, що сота поїздка з Катерининського храму відбулась. Хоча це не зовсім так: лише торік 81 раз з’їздили. З липня 2014 року почали одягати добровольців. Купували на ринку те, що їм було потрібно. Багато наших бабусь ішли плести маскувальні сітки і до сьогодні ходять.
Возимо все, що вдається назбирати: продукти, консервацію й маскувальні сітки.
Перш ніж відправитися до зони АТО, бійці приходять по благословення. У нашому храмі є мощі отця Меркурія. У 1946 році троє працівників НКВС вели його в поле на розстріл. Три рази стріляли і тричі була осічка. Тому намагаюся нашим хлопцям, які їдуть на схід, дати іконку отця Меркурія, щоб беріг їх від кулі.
Один хлопчина, який уже повернувся з АТО, розказав, що в кишені носив військовий квиток й іконку Преподобного Меркурія, і що під час обстрілу сталося диво: куля зупинилася біля іконки. Його тіло залишилось здоровим.
Також вирушаємо на Донеччину і Луганщину не тільки з допомогою продуктами і речами, а й із проповіддю та причастям. У бойових умовах Боже слово дуже потрібне.
Колись мій дідусь розповідав, що під час Другої світової війни на фронті пережив страшенне бомбардування. Солдати тоді були в полі. Накрились наметами і читали «Отче наш». Причому всі – і віруючі, і невіруючі. Жоден боєць того дня не загинув. І того ж дня дід знайшов іконку Богородиці. Він вислав її додому. Прабабця завжди її тримала біля себе. У ті буремні часи вона залишилась вдома з маленьким синочком. А чоловік і старший 16-річний син, мій дідусь, пішли на фронт.
Одного разу прабабусі явилася Богородиця, ймовірно, уві сні. І каже: «Не плач, жінко, і син твій повернеться, і чоловік. Тільки син отримає тяжке поранення». Так і сталося, дід був контужений.
Нинішню ситуацію в країні я порівнюю з пожежею в трикімнатній квартирі, коли палає одна кімната. Якщо її не погасити, згорить усе житло. Тож гасимо, як можемо.
Ірина Осташко
Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.
