У навчальний рік без сліз та істерик: практичні поради, як влітку підготуватися до школи

Незчулися, як уже прожили майже половину серпня, останнього літнього місяця. Тож невипадково в соцмережах на сторінках батьків учнів дедалі частіше почали з’являтися жартівливі пости: «Тільки око перестало сіпатися, а на носі знову 1 вересня!». Жарти жартами, але важливо, щоб початок нового навчального року не завдав стресу ні батькам, ні дітям. Для цього до шкільного сезону треба готуватися завчасно. Тож, що робити, аби піти на навчання «з тієї ноги», ЧЕline розпитував психолога Ганну Колесову. 

Часто від батьків можна почути про розчарування малюків у школі. Чи треба дитині розповідати про школу в серпні – майже за місяць до старту занять? Якщо так, то що саме?

Є такий жарт: діти люблять школу 1 вересня, а 2-го починають її ненавидіти. На жаль, цей анекдот базується на реальних подіях.

Адже школа для шестирічної дитини – це своєрідна робота. Учень отримує численні «посадові обов’язки»: приходити вчасно до навчального закладу, бути уважним, дисциплінованим тощо. Відтепер основна його діяльність – вчитися, а це потребує значних вольових зусиль, яких не вимагали раніше.

Спершу діти сприймають школу як гру, але в якийсь момент розуміють, що вона, попри бажання учасників «гри», затягнеться на довгих 11 років. Навчальний процес може набридати, бути іноді нецікавим і складним. Додайте до цього постійну розумову роботу, статичне сидіння за партою, напруження та перевтому… Це, звісно, викликає розчарування. Шкільне навчання стає «школою життя», в якій діти пізнають світ, відмінний від домашнього та затишного. Такі розчарування неминучі, а в психології це називається «адаптація».

Для вдалої адаптації до шкільного навчання потрібен щонайменше місяць, а іноді – до півроку. У майже третини учнів у перші місяці навчання спостерігаються сонливість, млявість, часті застуди, безсоння та інші психосоматичні симптоми. Так організм реагує на стрес.

Тож діти потребують психологічної підготовки до школи, бо в підготовлених дітей процес адаптації проходить більш м’яко.

Починати готувати дитину до школи треба не напередодні Дня знань, а суттєво раніше. В ідеалі – упродовж року перед шкільним навчанням. І головне – дорослі повинні розуміти, в чому саме полягає ця підготовка.

Однією з важливих складових готовності дитини до школи є мотивація. Батьки мають розповідати дитині про шкільне навчання в позитивному аспекті. Негативні батьківські установки (наприклад, «немає пуття від цієї школи», «навчатися – тільки штани протирати», «навчанням ситий не будеш») можуть сформувати у дітей негативні стереотипи.

Також важливо не тільки розказувати про школу, але й програвати шкільні ситуації, моделювати уроки. Наприклад, вдома можна зробити імпровізований клас – із дошкою, партою, зошитом та іншою атрибутикою. Головне – продемонструвати дитині, як відбуватиметься навчальний процес. Через такі ігри діти повинні розуміти ситуацію, в якій вони опиняться: у них буде вчитель, вказівки якого треба виконувати, що будуть правила поведінки, яких треба дотримуватись під час занять (наприклад, не ходити по класу, піднімати руку, якщо є питання тощо). В цих ігрових ситуаціях треба заохочувати дітей, підтримувати їхній інтерес. І в жодному разі не можна лякати дітей школою.

Часто дошкільнята начебто хочуть до школи. Наприклад, у дитини є старші друзі або брати-сестри, які вже навчаються. Дитина хоче бути подібною до них – носити портфель, мати свій стіл у кімнаті, пенал та бути такою ж «поважною» та «діловою». Але маємо розуміти, що це зовнішні ознаки шкільного навчання. Орієнтуючись тільки на них, першокласник дійсно швидко розчаровується в школі. Адже навчання виявляється важче, ніж очікувалося – треба дотримуватися розпорядку дня, рано вставати, сидіти півдня за партою. Вже не можна гуляти, як у дитсадку, запізнюватися, забувати речі, капризувати з вчителькою тощо. Бачите, скільки справ?! Учень має з цим впоратися, і це дуже важлива місія. Якщо щось не вдається, в дитини виникає стрес. І коли школяр відчуває перевантаження та перевтому, його вже не втішає новий портфель, пенал чи нове шкільне вбрання.

Про справжню мотиваційну готовність свідчить насамперед розвинутий пізнавальний інтерес – бажання вчитися, опановувати грамоту, самостійно читати книжки тощо.

Чи обов’язково першокласник має вміти писати й читати?

Підготовка до навчання не полягає в тому, щоб навчити дитину писати і читати. Це завдання початкової школи. А в дошкiльному вiці дитина має навчитися того, що допоможе їй надалі здобути ці навички. Це вміння спілкуватися, емоційна стійкість, здатність докладати зусиль для чогось і, безперечно, інтелектуальний розвиток.

Наприклад, щоб навчитися читати, у дитини має бути розвинутий фонетичний і фонематичний слух (вміння відрізняти звуки, визначати їх послідовність у словах). Важливою передумовою засвоєння читання є також достатній словниковий запас, правильна вимова звуків. Мотивація до читання часто залежить саме від сімейного виховання. Виявлено, що раніше починають читати діти в родинах книголюбів.

Найважливішим аспектом готовності дитини до оволодіння письмом є пiдготовка руки. Дитина з розвинутою дрібною моторикою має гарну координацію рухiв рук та окомiр, вміє орiєнтуватися на площинi аркуша тощо. Вдома для розвитку ручної моторики можна робити будь-які вправи, що передбачають дрібні рухи: штрихування, розмальовування, застiбання ґудзиків, шнурування взуття, вирізування з паперу та картону, створення аплікацій, малювання, гра з дитячим конструктором, із мозаїкою, плетiння нитками, нанизування намистин, перебирання крупи тощо.

Чи потрібні оцінки в початковій школі?

Бального оцінювання в першому класі наразі немає. Оцінювання здійснюється словесно та не фіксується в шкільній документації. Тривають дискусії щодо відміни оцінювання в початковій школі взагалі. Але це дійсно спірне питання, адже, якщо скасують бальну оцінку, обов’язково залишиться словесна оцінка вчителя. Саме вчитель має допомогти дитині зрозуміти, над чим їй працювати, де її сильні та слабкі сторони. Оцінка – це лише «інструмент» у руках вчителя, яким можна мотивувати дитину до великих успіхів або завдати психологічної травми.

Діти в початковій школі дуже хвилюються за оцінки, оскільки асоціюють їх зі ставленням вчителя до учня, бояться втратити любов і повагу.

Часто на ставлення дітей до оцінок дуже впливають батьки. Трапляються ситуації, коли оцінка більше хвилює батьків, ніж учнів. Це не зовсім правильний розподіл відповідальності, адже дитина має вчитися для себе, а не для батьків. Натомість через страх покарання або тривогу розчарувати батьків, дитина починає хвилюватися в будь-якій ситуації оцінювання: опитування, контрольні, виступ біля дошки тощо. Тривогу викликає все, що пов’язане з оцінюванням. Дитина боїться зробити помилку або одержати 9 замість звичних 12 балів. Це може призвести до неврозу, «комплексу відмінника».

Натомість дитина має знаходити в батьків психологічну підтримку, не боятися помилитися, бути впевненою в собі. Це формує здорову мотивацію до навчання.

Як підготувати дитину до нового розпорядку дня?

Найкращим «тренуванням» для школи з погляду організації режиму є відвідування дошкільного закладу. Якщо батьки не бажають із певних причин віддавати дитину до садочка та вирішують готувати її до школи самотужки, то бажано організувати вдома режим дня, подібний до режиму в дитячому садку. Згадайте, як дорослим важко виходити на роботу після тривалої відпустки. Чи легко буде під час навчання дитині, яка звикла пізно лягати, довго спати вранці, яка не має протягом дня організованої діяльності?

Що робити, якщо дитина погано спить? Із чим це пов’язано?

Проблем із засинанням у здорової втомленої за день заняттями та фізичною діяльністю дитини не має бути. Якщо дитина рано встає, має здорову рухову активність – гуляє на вулиці, а не сидить  весь день за «уроками» або за комп’ютером – вона нормально спить вночі.

Під час адаптації може бути безсоння через стрес, пов’язаний зі школою та новими враженнями. Проте згодом ця проблема має минути.

Викликати безсоння може також перевантаження дитини. Буває, що, окрім школи, батьки записують дитину до спортивної секції, гуртка шахів, музичної школи, приватних занять з англійської, і це все разом. Звісно, що можливості в кожної дитини індивідуальні – треба дивитись на відчуття. Якщо бачите ознаки перевтоми, треба давати можливість відпочити, погратися, переключатися з уроків на рухливу активність на вулиці, прогулянки тощо. Роздратована, перенавантажена дитина навряд чи буде отримувати радість від навчання.

Дедалі частіше можна почути історії, як школяр встає посеред уроку та бігає по класу чи ще щось робить. Це нормально?

Навчання в тій системі, яка наразі існує, передбачає значне обмеження рухової активності, доволі тривале сидіння за партою тощо. Це потребує неабияких зусиль від учорашнього дошкільняти.

Питання неуважності та гіперрухливості взагалі дуже актуальне в наш час. Його можна розглядати в двох аспектах.

Глобально проблема з увагою та нездатність концентруватися на чомусь тривалий час притаманна всім сучасним дітям. Ця спричинено інформаційною епохою, в якій народились теперішні першокласники. За короткий час їм треба опрацьовувати великі обсяги інформації (ігри, мультики, картинки, пости в соцмережах). Відповідно, відбувається трансформація уваги як психічної функції. Яскраві картинки, що змінюють одна одну, кліки та гіперпосилання інформації в інтернеті формують новий тип мислення – «кліповий». Ці діти звикли сприймати інформацію з невеликих за обсягом відеороликів і швидко перемикати канали. А от 45 хвилин уроку з неможливістю «переключити» вчителя для них важко витримати.

Є й другий бік цієї проблеми. Неуважність і гіперрухливість може свідчити про розлад – синдром дефіциту уваги, який має певний відсоток сучасних дітей. Бігання по класу в цьому випадку не є недоліком виховання чи наслідком неготовності до школи. Дитина знає правила, але все одно бігає, оскільки така поведінка є її психофізіологічною особливістю. У даному випадку потрібна консультація лікаря.

У початковій школі вже можна зрозуміти, до яких предметів дитина має схильність?

Найкращий спосіб виявити здібності в дітей – «метод проб». Ми дізнаємося, чи є в дитини талант до малювання тільки, якщо дамо їй в руки пензлі. Існує думка, що, якщо таланти не розкриваються в певний, сприятливий для цього період, то потім вони, так би мовити, блокуються. Тому ще в дошкільному віці дитина має спробувати себе в різних «жанрах». Є здібності, які можна побачити вже в ранньому віці. Зазвичай у дошкільному дитинстві виявляються спортивні, танцювальні, музичні, художні здібності тощо. Коли дитина іде до школи, сфера можливих талантів розширюється. Вона може спробувати себе на шкільних конкурсах, гуртках, взяти участь у публічних заходах тощо.

Загалом що складніший вид діяльності, то пізніше розкривається здібність дитини до нього. Наприклад, схильність до віршування чи літератури може з’явитися тільки після оволодіння навичками читання, появи читацького інтересу, прочитання певної кількості книжок. Усе це формується протягом навчання в початковій школі. Тому власне літературна обдарованість виявляється пізніше, коли дитина почне писати твори, але наявний глибокий інтерес до книжок, гарно розвинену мову та уяву – як передумови схильності до літератури – можна відзначити й у початковій школі. Це майбутні письменники чи блогери.

Також у початковій школі часто виявляють соціально обдарованих дітей – схильних до лідерства та публічних виступів. Це відбувається на різних КВК, творчих конкурсах. Це майбутні менеджери та лідери.

Найчастіше в початкових класах помітна академічна обдарованість – здатність гарно вчитися. Ці діти розвинені інтелектуально та вимогливі до себе. Часто в житті їм допомагає саме старанність. Такі люди потрібні в будь-якій професії.

Проте обдарованість та шкільна успішність – це різні поняття. З історії знаємо, що багато відомих людей були двієчниками в школі, тобто мали здібності неакадемічного характеру, що допомогли їм досягти успіху. Таких дітей також чимало. Вони творчі, креативні та допитливі, хоча не завжди мають гарні успіхи в навчанні. З них можуть вирости і винахідники, і артисти.

Треба придивлятись до дитини, бачити її сильні та слабкі сторони. Наша шкільна система з негнучкими навчальними програмами спрямована на  підтягування до «нормальності» та «стандартності». Наприклад, дитина має проблеми з математикою або читанням, це її слабка сторона, але бачить речі в незвичному ракурсі, має нестандартне мислення. Тому хто, як не батьки, має звернути увагу на сильні сторони дитини: побачити, які уподобання приносять їй радість, які здібності можна розвинути, та створити для цього відповідне середовище. Кожна дитина унікальна!

Лайфхаки для батьків майбутніх першокласників:

• Починайте готуватися до шкільного навчання заздалегідь
• Розповідайте дитині про школу в позитивному аспекті, організуйте гру в школу
• Не «підтягуйте» дитину в читанні та письмі, в школі їй буде нудно!
• Розвивайте дрібну моторику
• Читайте з дитиною книжки, відповідайте на її «чому?», розвивайте її словниковий запас
• Поважайте право дитини на помилку та погану оцінку
• Тренуйтеся разом із дитиною вставати вранці та дотримуватися розпорядку, подавайте власний приклад
• Не перевантажуйте дитину інтелектуальними вправами. Вона має отримувати радість від навчання!
• Тривалий контакт із комп’ютером робить дитину неуважною
• Давайте дитині пробувати себе в чомусь новому, саме так ви зрозумієте, до чого вона схильна
• Давайте дитині бути унікальною. Унікальна не означає невихована чи соціально неадаптована
• Підтримуйте її впевненість у власних силах

Ірина Осташко

Читайте новини ЧЕline у соціальних мережах Instagram та Facebook.