У війни не жіноче обличчя: ніжинки у Другій світовій

08052020_nijunku

Класик світової літератури О.С. Пушкін, досліджуючи записки кавалерист-дівиці Надії Дурової, задавався питанням: «Які причини змусили молоду дівчину полишити отчий дім, зректися своєї статі та прийняти на себе обов’язки, які лякають і чоловіків? Що спонукало її? Таємні родинні негаразди, запалене уявлення чи кохання?».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Чернігові вшанували пам’ять загиблих у роки Другої світової війни

А чи спадало комусь на думку, чому в роки Великої Вітчизняної війни 800 тисяч жінок стали поруч із чоловіками? У кожної з них був свій шлях на фронт і одне на всіх бажання – врятувати рідну землю.

Сьогодні у Ніжині проживають учасниці війни: Левадна Марія Степанівна, Пріданнікова Ольга Макарівна, Кононенко Софія Іванівна, Іваненко Галина Андріївна та підпільниця Гриценко Катерина Павлівна. Їм випало стати солдатами найстрашнішої війни ХХ ст.

08052020_kononec (1)

Усі вони мають поважний вік, слабке здоров’я та спогади про смертельне пекло, у якому їм довелося побувати. Ці спогади ятрять старі рани, а ще душу. На війні жінкам довелося не тільки рятувати поранених, лікувати їх у шпиталях, але й бути снайперами, розвідниками, радистами, пілотами, підривати мости, брати «язика»… Кожна з них бачила війну через призму тієї справи, якою вона займалася.

08052020_vechorunska

Тетяна Тимофіївна Вечоринська – радист-розвідник, учасник Сталінградської битви. «Розвідники –чоловіки нас, дівчат, берегли. Приносили дані, а ми передавали їх до штабу дивізії. Доводилося і самій ходити у тил ворога, під артобстріли потрапляти. До всього звикали, окрім смерті, яка завжди була поруч».

08052020_stepanenko

Надія Яківна Степаненко – медична сестра, у травні 45-го зустріла Перемогу у Німеччині. «Найболючіше було дивитись в очі пораненим. Вселяти надію, що їх врятують. Посміхатись та підбадьорювати людину, якій залишилось жити лічені години. І щоб вижити в тих умовах, треба було ставати геть іншою людиною – з іншими емоціями, зором, слухом. Звикати до жахливих реалій життя на фронті».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ми пам’ятаємо: родинні традиції, героїзм на фронті й день народження в окопах

Свідомо потрапивши на фронт, жінки були готові до ратного подвигу, але не були готові до «чоловічого» побуту війни. Армія теж не була готова до значної кількості жінок у своїх лавах. У що їх одягнути, де розмістити?

08052020_jelezniakova

Єлизавета Карпівна Желєзнякова – медична сестра фронтового шпиталю, додому повернулася лише у листопаді 1945 року. «Видали мені форму та кирзові чоботи, які були на кілька розмірів більше… Не дивлячись на аскетизм та жах війни, ми намагались залишатися жінками – прикрашали вікна землянок паперовими фіранками, шили кофтинки з тканини для онуч, кроїли білизну з парашутного шовку. А ще – хотіли кохати. Тільки важко було повірити в те, що любов – світле, романтичне почуття може вижити, коли навколо страх, біль…».

08052020_grucenko

Катерина Павлівна Гриценко – педагог, член підпільної організації під керівництвом Якова Батюка. «Влітку 1943 року я була заарештована і відправлена до Чернігівської в’язниці. Але доля подарувала мені життя. Потім була Перемога і велика радість, яку не могли з тобою розділити дорогі тобі люди. Бо саме вони зробили можливе й неможливе, щоб прийдешні покоління чули тільки постріли салютів».

Уляна Яківна Кошель – фронтова медична сестра, восени 1941 р. вийшла живою з Пирятинського «котла». «Все життя пам’ятаю очі молодих поранених солдат. Забути це не можливо. І спогади ці нестерпні. Відволікаюсь завдяки давньому захопленню – вишиванню. Мої вишиті полотна нагадують про те, який прекрасний і витончений наш світ».

Джерело: mynizhyn.com

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

загрузка...

Login

Welcome! Login in to your account

Remember me Lost your password?

Don't have account. Register

Lost Password

Register