Думка про те, що до теперішнього керівництва Чернігівської обласної державної адміністрації тепер легко потрапити на прийом, оскільки воно більш демократичне, ніж було раніше, виявилася оманливою.
Я подзвонив з Києва до приймальної заступниці ОДА пані Наталі Романової. Питання було просте,і, вважав, актуальне для краю: хочу приїхати до Чернігова на прийом у зручний для неї час, подарувати два томи своєї нової праці про досі невідому, бо із заборонених раніше архівних документів, історію чернігівського села та запропонувати серію презентацій у краї, щоб привернути увагу всіх до проблеми вмираючої «колиски» нації.
Секретарка протримала мене на проводі кілька хвилин, двічі почергово ще щось уточнювала про те, хто я і чого хочу. Потім попросила мій мобільний телефон, пояснивши, що не може мене зв’язати — начальниця зайнята. Через кілька хвилин та ж секретарка зателефонувала, пояснивши, що заступник голови ОДА таки не зможе мене прийняти із цього питання, і порекомендувала звернутися до фахівця ОДА зі зв’язків з громадськістю.
Спочатку здалося, що нічого не змінилося в роботі бюрократичного державницького апарату. Аж тут, згадавши свій 40-річний досвід журналіста-практика, подумав: та ні, змінилося, на жаль, у гірший бік.
За радянської пори, яку ми, журналісти, так полюбляємо критикувати (і є за що), жоден чиновник не відважився б так «відфутболити» журналіста — ні з районної, ні з обласної газети, ні, тим більше, з Києва.
Чи стали ці чиновники більше зайняті, чи мають вони якісь кращі успіхи в розбудові України? — питання риторичні. Однозначним тут є одне: такі чиновники нині ще більше віддалилися від свого народу, стали менше вихованими, менше начитаними.
Якщо до чиновника такого рангу, як заступник голови ОДА, не може попередньо записатися навіть журналіст, професор із Києва з конкретними і, гадаю, актуальними пропозиціями щодо повернення Правди знекровленому нашому Селу, привернення уваги влади до його нинішніх пролем, то що вже говорити, скажімо, про селянина чи мешканця містечка?!. Певний, що до розкішних начальницьких кабінетів тієї ОДА таких не пропустять. Там же віддавна стоять охоронці.
Отож, передумав їхати до керівництва Чернігвської ОДА зі своїм двотомним «Селом».
Кому воно з влади там потрібне?
Микола ТИМОШИК, професор Київського Національного університету імені Т.Шевченка, автор двотомника «Село», уродженець села Данина Ніжинського району
Від редакції «Сіверщини».
Ось як оцінив книгу Миколи Тимошика «Село» митрополит Львівський і Сокальський Димитрій (Рудюк):
» Доля українського села однакова, що на Півночі, що на Півдні, що на Сході, що на Заході України. Читаю двохтомник Миколи Тимошика «Село» і дивуюся — скільки потрібно було автору вкласти натхненної праці, щоб так потужно, всебічно розкрити історію своєї Малої Батьківщини в контексті української історії. Незбагненно, неоціненно…
Праця варта уваги всіх, особливо тих, хто розмірковує над долею України, її колиски — українського села, яке з надпотужного націотворчого чинника справжнього непідкупного українства перетворилося сьогодні у «вмираючого колоса», в якому ледь жевріє духовне і культурне життя, або ж взагалі такого вже давно немає.
Читаючи ці книги, думаєш, якби зреалізував свій задум про історію рідного села, то написав би точно в такому контексті. По щирому заздрю автору, перед яким розкривалися архіви, який роздобув чимало інформації, перед яким розкривалися (і не розкривалися) вуста старожилів, односельчан».
Джерело: Сіверщина
