Спершу вони просять довірити їм посади для слугування інтересам народу України. Потім слугують. У результаті отримують можливість вихвалятися результатами свого слугування в е-деклараціях.
Цікаво, а хто ж винен у доведенні України до економічної розрухи та стану війни?
У радянському минулому та пострадянському українському сьогоденні винуватих немає. Слуги народні на високих посадах є, негативні результати їхньої діяльності є, а винуватих нема!
А може, вже час питати зі слуг народних за якість і результати їх слугування?
Ось мій текст звернення до найважливішого комітету Верховної Ради.
Звернення до комітету Верховної Ради з питань науки та освіти.
Комітету з питань науки і освіти
Верховної Ради України
громадянина України
Трегубенка Сергія Миколайовича
З приводу ролі комітету з питань науки і освіти
в процесі знищення-розвитку України.
Звернення
Шановні члени комітету!
Так вже трапилося, що ви знаходитесь на найбільш доленосних для України і її народу посадах. Цілком можливо, що ви стали членами даного комітету випадково, скажімо, в силу дії квотного принципу чи подібних обставин. Але ви на даних посадах і, незалежно від вашого бажання чи розуміння, несете повну відповідальність за стан справ в Україні.
Чому саме ви, а не Президент, члени інших комітетів, політичні партії або й український народ в цілому? Тому, що ви знаходитесь на самому початку причино-наслідкової послідовності, котра визначає як нинішній, так і майбутній стан справ в Україні.
Жодним чином не бажаючи переобтяжувати вашу увагу та витрачати ваш час, поясню стан справ в Україні в дуже простий спосіб.
Так історично сталося, що радянською владою було знищено основу найважливішої складової загальної культури українського народу, котра критично необхідна для знаходження суспільства на сучасному рівні цивілізаційного розвитку. Мова йде про суспільно-політичну культуру в основі котрої, звісно ж, знаходяться відповідні знання.
Першим наслідком відсутності у народу суспільно-політичних знань є голосування під час виборів не за придатні для виживання і розвитку закони, а за гречку, грошові подачки, локшину на вуха та симпатичні обличчя. Звісно ж, такі критерії приваблюють політичних шахраїв, котрі, замість докладати зусилля до створення успішного державного середовища для життя українського народу, займаються протилежним, а саме власним збагаченням та задоволенням амбітних заморочок за рахунок знищення національних ресурсів.
Другим наслідком відсутності суспільно-політичних знань є економічна розруха в Україні, від’ємна демографія, війна та анексія територій. Не Путін винен в тому, що, замість будувати сучасного рівня суспільство і відповідну йому державу, частина українців шматувала Україну в міжклановій боротьбі, а частина волала: «Путін прийди!». Виною тому відсутність необхідних суспільно-політичних знань та вмінь. Саме тому, замість будувати успішність на основі спільних цінностей та інтересів сформульованих в законах, українці шукають собі вождів, котрі, начебто, мають забезпечити їм покращення життя. Це цілком закономірна поведінка людей в котрих відсутні знання того, як жити внормовуючи свої суспільні взаємовідносини законами, а не шляхом об’єднання навколо всіляких вождів, кланів, олігархів і тому подібних інструментів роз’єднання суспільства. Спільні цінності та інтереси сформульовані в законах об’єднують, вожді роз’єднують в прагненні здобути перемогу над конкурентами. І, чим сильніший та жорстокіший вождь, тим він привабливіший. Звісно ж, в межах примітивного світогляду, для частини українців такий вождь як Путін виглядає привабливим.
Так, ми отримали державну незалежність знаходячись в стані світоглядної катастрофи. Так, народ не мав необхідної основи для перетворення України в державу сучасного цивілізаційного рівня. Але він утримував і утримує систему науки та освіти для того, щоб вона забезпечила його необхідними знаннями. І очільників цієї системи на зразок всіляких табачників, квітів та їм подібних. І комітети Верховної Ради, котрі законодавчо спрямовують діяльність армії науковців та освітян.
Я не беруся судити, з яких мотивів попереднє керівництво цим, головним в сучасному світі ресурсом, діяло на те, щоб утримувати українців в стані нездатності забезпечити своє виживання, не говорячи вже про розвиток. Я не беруся судити і про вашу мотивацію. Я оцінюю результати вашої діяльності.
Проглядаючи зміст того реформування, котрим ви нині з пані міністром займаєтесь, я не знайшов там нічого спрямованого на те, щоб забезпечити українців необхідними для життя на сучасному рівні суспільно-політичними знаннями, для перетворення населення в громадян.
Що далі? Або ми загинемо, або ви усвідомите пагубність своєї політики в науково-освітній царині і сконцентруєте свої зусилля на виправленні стану справ, або в Україні розпочнеться інтелектуальний волонтерський рух, котрий, всупереч вашій волі та політиці забезпечить порятунок України. Велика вдячність народу України за те, що він, незважаючи на державну неспроможність того часу, знайшов в собі сили організувати захист рідної країни від повної військової окупації. Це дозволяє мати сподівання і на те, що народ України виявиться здатним позадержавними зусиллями змінити в країні суспільний устрій з вождистського на демократичний освітнім шляхом.
До речі, декларативно проголошена в Конституції демократія можлива лише в середовищі людей з достатньою культурою для об’єднання на основі спільних цінностей та інтересів. Якщо члени спільноти недостатньо освічені для такого об’єднання, то суспільний устрій буде охлократичним, котрий неодмінно скотиться до примітивного вождистського з усіма трагічними наслідками. Але це вже деталі.
Головне ж, панове члени комітету, полягає в тому, що радянсько-пострадянський шлях не може призвести українців до успішного життя. Головною ж характеристикою цього шляху було і є утримання населення в стані рабського служіння панівним очільникам шляхом освіти у всіх необхідних для виконання рабської праці царинах і відсутності освіти, котра б дозволила українцям стати господарями власної долі й країни шляхом встановлення в ній сучасних суспільних взаємовідносин. І виною цьому ви, шановні члени комітету разом з пані міністром.
Цим зверненням, шановні члени комітету, я намагаюся привернути вашу увагу до необхідності визначитися щодо вашої політики. Або ви продовжуєте своєю активною діяльністю чи бездіяльністю працювати на утримання України в стані самознищення через суспільно-політичну неосвіченість українців, або робите все можливе для того, щоб освітнім шляхом надати українцям здатності створити успішну країну на радість нинішнім і наступним поколінням.
Прошу визначитися, шановні члени комітету. Звісно ж, відсутність вашої відповіді буде дуже красномовною і конкретною відповіддю на поставлене питання. Відверто кажучи, я не дуже вірю у ваше бажання самовіддано діяти на користь України. Але вважаю за необхідне надати вам можливість, у повній відповідності з займаними вами посадами і отримуваною платнею, очолити процес інтелектуального порятунку України. Якщо ж ви виявитеся до цього нездатними, то суспільство вам суддя.
7 листопада 2016 року.
З повагою: Сергій Трегубенко.
Офіційної відповіді від комітету ще немає. А от невдоволення від одного з членів уже чути (слухати після першої хвилини).
У завтрашній успішній Україні такі слуги народні як ви, шановний Володимире Михайловичу, будете не безконтрольно панувати над українцями, а отримуватимете завдання та звітуватимете за їх виконання.
Чому так? Бо за жодних інших умов ви і такі, як ви, не почуватиметеся ні зобов’язаними слугувати благу українського народу, ні почуватиметеся винними за вкрай погані наслідки своєї діяльності.
До речі, щодо бюджетного фінансування, формула: «Буття визначає свідомість» не працює. Не прилетять до України марсіани забезпечити науковців і освітян усім необхідним, сподіваючись на те, що освітяни навчать українців бути успішним народом. І кредити МВФ наповнюватимуть матраци слуг народних, а не інтелект нації.
Розум зранку, успішне буття в обід, розум в обід, повноцінне фінансування вечором. Успішність і заможність є функцією від розумності, а не навпаки. Ні, можна й навпаки, але все одно розум спочатку.
А якщо державна наука та освіта не здатні разом зі своїми очільниками навчити українців бути сучасним цивілізованим народом? Тоді народу доведеться або вимерти, або знайти здатних. Автор однозначно орієнтований на друге.
