«Я повернувся живим, щоб свідчити»: ветеран війни Олексій Ануля про свою першу книжку, що стала свідченням його перебування в російському полоні (Фото)

Щоночі його тіло поверталося в полон. Крики, удари, запахи. Вдень Олексій намагався забути. А вночі — полон згадував його. І він зрозумів: єдиний спосіб перемогти — розповісти. Кожне речення боліло. Кожне слово відлунювало у снах. Але він знав: це потрібно не йому одному. Це потрібно тим, хто залишився там. І тим, хто досі не розуміє, що таке російський полон.

4 травня в місті Огре, що в Латвії, була презентована книжка. Вона породжує фізичну реакцію: зціплені зуби, сльози гніву, нервове стискання пальців. Її назва – «Jingle bellZ». Автор – ветеран російсько-української війни, колишній військовополонений Олексій Ануля.

Я боявся забути, бо якщо я забуду, то для чого все це? Це означало б, що вони перемогли. Я мусив написати цю книгу, щоб це стало свідченням,– зізнається у спілкуванні зі мною автор книжки «Jingle bellZ» Олексій Ануля.

Початок болю: як із темряви народилася книжка

Олексій починав писати її у найтемніші моменти. Тоді, коли спогади не давали спокою. Тоді, коли тіло ще пам’ятало тортури. Перші сторінки народжувалися повільно – за рік він написав лише 36. Це мучило.

Я був у лікарнях. Я не міг зібратися. Писав уривками, вириваючи з себе. Мене постійно щось відволікало, а коли сідав — мене тригерило. Слова зупинялись у горлі. Біль заважав думати. І знаєш, перші сторінки навіть стилістично не схожі на все інше. Вони написані в стані повного хаосу, – ділиться під час розмови автор книжки «Jingle bellZ» Олексій Ануля.

Справжнє письмо почалося тоді, коли уряд Латвії запропонував створити всі умови. Він поїхав. І зробив із себе людину, яка повертається в полон, але добровільно. Щоб написати правду.

«Я хотів відчути ті самі холод і голод. Щоб не брехати. Навіть собі»

Я ізолював себе. Навмисно. Я обмежив їжу. Я відключив майже все опалення. Я хотів пальцями, носом, диханням відчути той самий стан. Я хотів писати не з позиції людини в теплому домі, а зсередини того пекла. Бо інакше це була б не книга, а вигадка, – розповідає Олексій Ануля.

14–17 годин на добу він писав. П’ять – спав. Решта часу – коротка прогулянка, їжа. Жодних розмов, жодних зустрічей. Лише тиша, яка іноді зривалася криком пам’яті.

Я чув голоси хлопців. Їхні крики. Я не міг це оминути. Це не просто фон. Це частина мене. Частина всіх нас. І я мусив, щоб читач теж це почув. Не через звук, а через слово, – ділиться автор.

Найтемніші сторінки – це не про тортури. Це про любов

Найтемніші сторінки цієї книжки – зовсім не про тортури. І не про крики, удари чи голод. Ні, вони не від них тримають у напруженні. Найглибше ріже не біль. Ріже любов.

Найважчими для мене були не тортури. Найважче – це спогади про дитинство. Я сидів у камері і згадував батька. Його поради. Його очі. Його руки. Я чув його, коли навколо були лише погрози. Я бачив його, коли на мене кричали. Саме це тримало мене на плаву. Бо в тих умовах не тілом виживаєш, а тим, що тримаєш у серці, – згадує Олексій Ануля. 

Олексій структурує розповідь не лише хронологією, а й емоцією. В книзі є відступи від сьогодення в минуле. Вони пояснюють, чому він ухвалював ті чи інші рішення, як вижив. Вижив – завдяки пам’яті. Завдяки любові.

У книжці ці спогади – не просто вставки з минулого. Це – емоційний контрапункт до тортур. Вони виринають у найкритичніші моменти, мов кисень. Мов дотик із минулого, що допомагає витримати неможливе. І саме тому, як пояснює Олексій, писати їх було найболючіше. Бо торкатися цих згадок – означало оголювати найвразливіше. І саме тому ці сторінки – не просто текст. Вони – нерв. Вони – коріння. Те, що тримало його в темряві. Пам’ять про любов – батькову, родинну – стала тією силою, яку не змогли забрати ні стіни, ні охоронці, ні приниження. І саме тому ця книжка так глибоко чіпляє, бо вона не про війну. Вона – про людину. І про те, що тримає її живою, коли навколо «мертві».

«Це був мій спосіб сповідатися. Це не про літературу, це – про виживання»

Це був мій спосіб сповідатися. Це не про літературу, це — про виживання. Мене колотило. Я погано спав. Я ховався у ковдру і не міг дихати. Але я мусив пройти цей шлях до кінця. Бо тільки так я міг вибратись, – каже Олексій.

Для нього письмо стало формою очищення, але не в тому затишному книжному розумінні. Це була не кабінетна терапія — це був метод вижити. Метод не збожеволіти. Метод не замовкнути остаточно.

Процес письма став повторним зануренням у полон. Але цього разу — добровільним. Він ішов туди свідомо. Усе навколо нагадувало про пережите: холод, тиша, ізоляція.

Але я мусив пройти цей шлях до кінця. Бо тільки так я міг вибратися. Я знав, що іншого способу немає. Якщо я цього не зроблю, воно залишиться в мені. І вбиватиме повільно, – наголошує Олексій Ануля.

Кожна сторінка, кожна сцена — це була не вигадка, а пережите ще раз. І він дозволив собі пройти через усе вдруге. Навмисне.

Це було болото. Я йшов босим. У темряві. І не знав, де кінець. Але йшов. Бо кожне речення — це був крок, – ділиться зі мною автор.

І коли останнє речення було написане, щось справді змінилося. Тиша стала іншою. Вона більше не кричала спогадами. Вона стала спокоєм.

Тоді я видихнув. Тоді стало легше. Не під час — після, – каже Олексій.

«Ця книга – зброя»

Це мій свідомий вибір – залишити всі діалоги, всі фрази мовою оточення. Бо ця книга має бити туди, де ще сумніваються. Ті, хто жили в радянському. Ті, хто чекають на російську армію. Вони мають знати: у полоні сиділи всі – і ті, хто воював, і ті, хто підтримував ворога. Але повернулися не всі, бо росія не сприймає зрадників «своїми», а Україна не обмінює їх, бо вони відмовилися від громадянства, – пояснює Олексій Ануля.

Зараз Олексій працює над аудіокнигою спільно з режисером Ахтемом Сеітаблаєвим. У ній буде тиша. Буде жаргон. Будуть звуки, які не забуваються.

Це буде наша зброя. Щоб кожен, хто ще не зробив вибір, зробив його. Щоб пострадянський простір нарешті зрозумів, що означає «бути за росію». І що значить вижити після неї, – підбиває підсумки нашої розмови Олексій. 

Таліна Тарасенко

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv