Суспільство

Як школа в Чернігові стала прихистком для дітей і дорослих під час війни (Фото)

Про те, що в Чернігові є приватна школа «МудрАнгелики», знають багато місцевих жителів. Адже це передовий заклад освіти, що йде в ногу з часом. Тут активно користуються технічним прогресом і новаторськими підходами в навчанні та вихованні дітей. Не стояла школа пусткою і в найтяжчий для Чернігова час, коли ворог нещадно руйнував місто та вбивав людей і вдень, і вночі. У навчальному закладі в цей період знайшли порятунок дорослі та діти.

Укриття від смерті

279362608_764478514540442_5400103721045224023_n

До війни приватна школа «МудрАнгелики» жила своїм звичайним життям. Тут здобували знання 216 учнів – із першого по десятий клас. А найменшенькі діти відвідували підготовчий клас, до якого запрошують дошкільнят із чотирьох років. І все було добре до злощасного 24 лютого…

За словами директорки школи Нелі Лавриненко, початок війни припав на канікулярний тиждень, оскільки навчання в школі відбувається за триместровою системою: п’ять тижнів навчаються, а далі – тиждень канікул. Щоправда, в перший день війни все пішло не за планом, навпаки – шкереберть.

«24 лютого зранку школа відчинила свої двері, і ми насамперед приймали родини наших вчителів. А згодом, уже ближче до вечора, до нас приєдналися люди з довколишніх будинків. Вони попросилися до шкільного цокольного приміщення в укриття. Тож від 24 лютого і до квітня, бо ще в квітні деякі родини залишалися, школа була прихистком для чернігівців.

До нас поліція і військові також завозили людей, які втратили домівки через артобстріли чи скидання авіабомб. А ще мам із маленькими дітьми. До речі, найменшій дитині, яка перебувала в нас, було три місяці», – в коментарі для ЧЕline зазначила Неля Лавриненко, директорка приватного закладу освіти «Приватна школа «МудрАнгелики».

Кількість людей у шкільному укритті не була стабільною. Бо містян, які потрапляли до школи, через два-три дні намагалися різними шляхами евакуювати, звісно, за бажанням самих людей.

«Але в час блокади в нас знайшли прихисток до 220 осіб. А вже під кінець активних бойових дій на нашій території людей було десь на сотню менше», – згадує Неля Лавриненко.

279397150_1085340255660702_5506663627550140315_n

Незвичні будні в школі

У вчителів школи, які обрали навчальний заклад як прихисток, ранок починався о 5-й годині. Між тим, ці дні вже не можна назвати робочими, бо ніхто нікого до жодної праці не змушував, навпаки, педагоги керувалися нестримним бажанням допомагати іншим.

«Усі ми ставали до шкільної кухні та готували сніданки для дітей, які перебували в нашій школи. Згодом додалися діти, які просто приходили на сніданок, обід і вечерю, але ночували вдома. Це діти, які живуть поблизу Єлецького монастиря. Їхній будинок вцілів, але жодних комунікацій – світла, газу, води – не було. Тому ми запропонували батькам цих дітей водити їх до нас поїсти.

Окрім дітей, ми годували старих людей, яким тяжко пересуватися, або лежачих. Тобто це люди, які не могли вийти в місто, щось придбати або навіть зварити собі щось.

Як не було світла, то ми, як і всі, організували ватру за школою та готували на вогні», – розповіла директорка школи.

Примітно, що сама вона – волонтерка з 2014 року, має досвід волонтерської діяльності і в 2015-му, і в 2016 році. Також Неля Лавриненко – член всеукраїнської громадської організації «Спілка української молоді в Україні», яка нині дуже потужно займається волонтерством, бо є структурою світової волонтерської організації, вона пов’язана з діаспорою.

Тому, знаючи, що пані Неля – в блокадному місті, ці волонтери намагалися доставити все потрібне. Також на початку в школі, окрім цивільних, були представники тероборони. Вони допомогли з евакуацією, вивозили людей, вирішували питання з харчуванням. Підтримували чим могли й інші небайдужі люди.

«Господарство «Напорівське» допомагало молоком, бо з власником я давно знайома, адже вчителювала в Лукашівці. Тож усі старі зв’язки піднялися…

279794373_4537721799661265_2080574186057801247_n

До того ж, на початку війни продукти в нас були, бо шкільна кухня харчувала школярів, а на канікулах ми завжди готуємо напівфабрикати, заготовки, щоб було чим годувати дітей, коли повернуться з канікул. Тому кухня була підготовлена до виходу учнів. На початку наша підтримка стала суттєвою допомогою для людей, а потім решту ми вже підтягували власними силами.

Під час загострення в Чернігові, коли під містом тривали запеклі бої, вартий уваги мудрий підхід тероборонівців до мого прохання. Вони добре розуміли, що може бути з цивільними через те, що тероборона з нами. То вони змінили дислокацію. Замість них прийшли волонтери і тепер у нас тут волонтерський штаб», – розказала пані Неля.

Ось такими сповненими побутових турбот були будні в шкільному укритті. Педагоги працювали, як бджілки. Після того, як усі вже були нагодовані, вчителі бралися за прибирання. На початку це робили самі, а потім долучилися люди, які ховалися від ворожих бомб і снарядів у шкільному підвалі. Робили вологе прибирання в приміщенні, мили туалети. А вчителі тим часом бралися за проведення уроків.

279625181_773593473622337_9044379115956259162_n 279642817_417099556472748_5504861752554906563_n279610972_1063334580949312_5732797915774916663_n

Навчання під звуки пострілів і в тиші

Більшість педагогів, які працюють у школі «МудрАнгелики», не виїхала, а залишилась у Чернігові чи в Чернігівській області, причому свідомо.

«Наприклад, наша вчителька англійської мови старших класів Наталія Юзифович була в Михайло-Коцюбинському в окупації. І навіть за таких умов просто з погреба вона проводила дистанційне навчання. І це неймовірно! Бо знаємо, що в окупації, якщо ти десь «засвічувався» з телефоном, то найменше, що могло статися, – це відбирали гаджет. А можна ж було і життям поплатитися. Попри це, пані Наталія вела уроки від 21 березня, і до сьогоднішнього дня вона жодного уроку не проігнорувала, не перенесла. Чітко виходила в ефір день у день, час у час», – повідомила Неля Лавриненко.

Загалом, попри війну, школа зберегла навчальний процес.

«Ми не втратили першого тижня, бо були канікули. Потім ще одні канікули, які були у нас у квітні, ми подовжили. І з 21 березня ми розпочали вже онлайн-навчання. У нас випали тільки два тижні, які в червні додали до навчання. Навчання триватиме до 10 червня», – сказала директорка приватної школи «МудрАнгелики».

Нині ж, попри часті повітряні тривоги і те, що Чернігівщина – прикордонна область, у навчальному закладі вже живуть майбутнім. Бо інакше не можна.

«Зараз готуємося до прийому дітей у садочок, до літніх таборів. Готуємо багато різних проєктів до повернення наших дітей. Ми розуміємо, що частина з них перебувала під час обстрілами в Чернігові, знаємо, що вони пережили, ми готуємо спеціальні програми реабілітації для наших дітей. Живемо вже таким близьким майбутнім», – ділиться планами Неля Лавриненко.

Нині ж вчителі на роботі, у них звичайні робочі будні. У кожного класу свій графік. Деякі класи починають роботу о 9-й ранку. Але, звісно, підлаштовуються під умови перебування дітей на території України чи за кордоном. Відповідно, розклад – гнучкий. Тож є класи, що починають навчання о 9.30 і в 10.00. Але, що важливо, навчаються всі класи.

«Ми не змушуємо наразі нікого, зокрема вчителів, повертатися до школи. Технічні засоби дають можливість працювати на відстані.

Єдине, що допомогли вчителям, до яких ми змогли доїхати або вони до нас. Дали комп’ютери, щоб легше було. Бо з 21 березня люди працювали з мобільних телефонів. Це катастрофічно незручно і забирає багато часу на підготовку якісного уроку. Тому ми й доправили ці комп’ютери. Між тим, є вчителі, які перебувають за кордоном і не мають технічних можливостей працювати. Ми не змогли знайти комп’ютер у Німеччині для нашої вчительки. Ми завжди думаємо, що Європа прогресивніша. А здається, що навпаки. Там навіть не всі німці мають ноутбук. Це для них як розкіш. Тому нам не вдалося знайти для вчительки ноутбук. Також у неї на руках своя маленька дитина, яку не вдалося влаштувати до садка. Але її клас підхопив інший педагог. Тож усі класи мають своїх вчителів, усі працюють. І з кожним днем дедалі більше відчуваємо, як діти чекають зустрічі в школі. Уже є дітки, які повернулися, вони приходять до школи. То є й таке, що вчитель у класі працює онлайн із дітьми і поруч із вчителем учень сидить. Це щемливі такі моменти, коли люди вважають, що якщо вже повернулися до міста, то треба йти до школи», – розповідає директорка навчального закладу.

279850518_1148215279335850_1939930825789953237_n 279968902_1413554502420365_1865603990504179155_n

Нинішній навчальний рік у «МудрАнгеликах» планують закінчити дистанційно. Адже ще не всі учні повертаються до Чернігова, бо в місті відносно безпечно.

Та працівники школи сповнені оптимізму і вчителі щиро вірять у те, що перший дзвінок 1 вересня пролунає вже на шкільному подвір’ї.

Ірина Осташко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ще статті по темі

Back to top button