Наша колега з чернівецького порталу «Версії» Галина Єреміца свого часу провела кілька вдалих журналістських експериментів. Один із них – перевтілення в «жрицю кохання».
— Такий банер має зустрічати гостей міста, які приїжджають на залізничний вокзал столиці Буковини, – переконана спецкор газети Галина Єреміца.
Після розмови з таксисткою, яка звернулася зі скаргою до редакції, наша журналістка кілька годин удавала з себе повію. Та цього було достатньо, аби переконатися в хибності твердження, що Чернівці – місто інтелігентне й толерантне.
Утім, стародавня традиція торгувати тілом не є для Чернівців чимось новим і загадковим. Той, хто не полінується та подивиться в історичні документи, переконається: місто над Прутом ще сто років тому славилося своїми банкірами та повіями. Бо саме кількість банків і публічних будинків визначали його обличчя. В усіх буковинських авторів є про це або спогади і згадки, або новелки чи оповідання.
Якщо відверто, то ще кілька тижнів тому журналісти «Версій» і гадки не мали, що зацікавляться цією темою. Та до нас звернулася по допомогу небайдужа людина. Можливо, хтось би інший на місці таксистки Олени Свидюк махнув на проблему рукою – мовляв, краще не зачіпатися ні з ким, так простіше, принаймні, для себе. Та пані Олена не з таких. І, слава Богу, бо байдужість, як казав класик, це не тільки параліч душі, а й причина великих бід на землі.
Тож пані Олена – відважна громадянка і мати чотирьох дітей – попросила редакцію висвітлити проблему, з якою стикнулася під час роботи. Оскільки те, про що розповіла таксистка, зачіпляє інтереси чернівчан, ми вирішили провести журналістське розслідування. Тож про все докладно.
Обласний центр обсіли «метелики»?
Пані Олена працює водієм у службі «Єдине таксі» вже 6 років. Протягом останніх двох виїжджає на роботу вночі, бо, за її словами, в цей час і заторів менше, і заробітки більші. Хоча працювати небезпечніше. Не повірите, але причиною цього є… повії.
Олена Свидюк: Ця історія трапилася 10 жовтня близько першої години ночі. На стоянці в районі вул. Герцена до мене підійшла жінка і замовила таксі: спершу в район залізничного вокзалу, а потім до дріжджзаводу. Ми поїхали на вокзал. Там пасажирка попросила зупинитися біля нічного магазину, щоби випити кави.
Як потім з’ясувалося, саме під цим «нічником» «здаються» повії. Я знайшла єдине вільне місце і припаркувалася. Аж раптом водій сірого «шевроле» (номер є в редакції. – Авт.), який стояв поруч, крикнув: «Котися звідси!» і матюкнувся. Я ж спокійно повідомила, що таксую, а пасажиру треба вийти. Тому й паркуватимуся там, де пасажиру зручно, і чекатиму доти, доки треба. Пасажирка в цей час залишалася в машині.
Раптом із «шевроле» вийшла огрядна тітка і з нецензурною лайкою накинулася на мене, мовляв, не заважай нам працювати, це наше місце, котися звідси. Вона відчинила дверцята таксі і намагалася витягнути мою пасажирку з машини. (За словами таксистів і самих повій, бучу вчинила Наташа, яку привозить на «100-метрівку» батько для надання сексуальних послуг, тобто він є сутенером власної доньки! – Ред.).
Але тут і до мене підскочило «габаритне» дівчисько й схопило за волосся, намагаючись витягти з машини. Я вийшла з автівки, зачинивши пасажирку, і сказала дівчині, аби та відійшла від машини. Однак та знову вчепилася мені за волосся. Поруч стояли інші повії, сутенери, таксисти – близько 20 осіб, але жоден із них не кинувся нас розбороняти. Ми чубилися, та я, мабуть, вправніша і рухливіша, й мені вдалося відштовхнути дебелих дівчат-«метеликів». Вони були напідпитку, а, можливо, ще й обкурені: зблизька помітила, що зіниці в них розпливчасті.
Тож я викликала по рації службу допомоги таксі – «Юпітер» – і набрала «102». Доки міліція їхала, чого тільки не наслухалася: і що сама повія, і що п’яна, ще й погрожували, що, мовляв, таксую тут останній день… Згодом приїхала міліція Першотравневого району. Та яким було моє здивування, коли замість допомоги почула від правоохоронців, що це не їхня територія! І розбиратися тут має лінійний відділ Управління МВС України Львівської залізниці!
Я вийшла з машини і підійшла до міліціонерів лінійного відділу. Але ті теж перевели «стрілки» – на Першотравневий райвідділ. Знову набираю «102» і мені повідомляють, що приїде лінійний відділ. І так правоохоронці «футболили» мене, аж поки не зателефонувала до офісу нашої служби і попросила диспетчера викликати «102». Лише після цього мені зателефонували з міліції: «Де ви, мовляв? Ми вас шукаємо!».
Я пояснила, що біля нічних магазинів, де стоять повії. Коли приїхали міліціянти, то поцікавилися, де ті, хто на мене напав? Сказала, що тут їх немає. Тоді один із міліціонерів каже: «Вони ховаються в приміщенні гральних автоматів» – і пішов їх шукати.
Як з’ясувалося, «жриці кохання» цього часу жлуктили там горілку. Я залишилася з трьома правоохоронцями біля «нічника», а повії, водії тамтешніх таксі та сутенери в один голос звинувачували мене в тому, що це я, мовляв, побила повій…
Валентина Гончар: «Не довіряю міліції, не вірю судам і владі, захищатиму своїх працівників»
Таксистку та повій відвели до лінійного відділу і взяли пояснення. Пізніше всіх відвезли до Чернівецького обласного наркодиспансеру, що по вул. Миколаївській, де перевірили на вміст алкоголю. Як повідомили пізніше з лінійного відділу міліції, одна з повій була п’яна, а інша відмовилася пройти перевірку.
Наша таксистка алкоголю не вживала. Пасажирка Ольга, яка тієї зловісної ночі була свідком конфлікту між Оленою та повіями, розповіла нам історію точнісінько так, як і водій таксі. Ми зустрілися з власницею «Єдиного таксі» Валентиною Гончар.
Вмикаємо запис: «Олена користується повагою та авторитетом серед своїх колег, причому вона – єдина жінка-водій у колективі. Ніхто й ніколи не бачив Олену на роботі в нетверезому стані. До того ж вона вихована і стримана, але вміє постояти за себе. Тому всі звинувачення в бік Олени Свидюк вважаю безпідставними.
Інша річ, що у неї виникають на дорозі конфлікти, бо вона яскрава та приваблива жінка. Можливо, повії побачили в ній конкурентку? Водії-чоловіки таких проблем не мають. Я не вірю в справедливість, не вірю судам і владі й не довіряю нашій міліції. Та буду, як мати, зубами захищати кожного із своїх працівників!»
Вас облаяли та потягали за волосся? Складу злочину нема!
21 жовтня на ім’я громадянки Олени Дмитрівни Свидюк із лінійного відділу міліції на станції Чернівці надійшла відповідь на її заяву. Ось її текст: «Повідомляємо Вас, що в ЛВ на ст. Чернівці здійснено розгляд матеріалів журналу ЄО №197 від 10.10.2013 року про те, що о 00 год. 45 хв. біля залізничного вокзалу ст. Чернівці, що за адресою м. Чернівці, вул. Гагаріна, 38, Кравчук (Черевко) Н.В. ображала Вас нецензурними словами, в зв’язку з чим розгляд матеріалів припинено – за відсутністю ознак злочину.
Дане рішення Ви можете оскаржити в Чернівецькій прокуратурі з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері, а також в УМВС України на Львівській залізниці. Начальник ЛВ на станції Чернівці, майор міліції Д.В. Завгородній». У лінійному відділі кореспонденту «Версій» пояснили, що місце конфлікту – не їхня територія, належить до Першотравневого району.
Відтак, за це має відповідати Першотравневий РВ УМВС України в Чернівецькій області. І повідомили, що повіям за це «світить» щонайбільше ст.173 Кодексу України про адміністративні правопорушення – дрібне хуліганство. А дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням 20 % заробітку.
А в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, – адміністративний арешт на строк до 15 діб. Тож матеріали справи найближчим часом будуть передані до Першотравневого районного суду м. Чернівці.
Трохи пізніше Олена направила телеграми до СБУ та ГПУ. Від СБУ прийшла відповідь, що звернення від 14.10.13 направлене за належністю до МВС України. Як повідомив нам юрист ІІІ класу Чернівецької прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Дмитро Левчук, до них надійшло звернення громадянки Свидюк від 24.10.13, у неї відібране пояснення, проводиться перевірка.
Правоохоронці завжди приїдуть і завжди допоможуть?!
Яких заходів вживають працівники міліції в боротьбі з проституцією? Про це розповів старший оперуповноважений в особливо важливих справах управління карного розшуку УМВС України в Чернівецькій області Володимир Лазорко: – Наша щоденна робота пов’язана не тільки з виявленням і притягненням до адміністративної відповідальності повій, а й із документуванням таких кримінальних правопорушень, як сутенерство, звідництво, розповсюдження продукції порнографічного характеру та такої, що пропагує культ жорстокості і насильства.
Періодично проводимо оперативно-профілактичні відпрацювання, як наприклад, «Нічне місто» – це загальнодержавна оперативно-профілактична операція. Такі ж періодично проходять і на території Чернівецької області.
Їхнє завдання – виявити кримінальні та адміністративні правопорушення у сфері суспільної моралі. Якщо ми виявляємо дівчат-повій, то складаємо адмінпротокол, який спрямовуємо на розгляд адміністративній комісії, що приймає відповідне рішення. Після цього ми ставимо повій на профілактичний облік.
Щодо статистики в царині проституції, правоохоронець зазначив: кількість повій на Буковині, порівняно з минулими роками, зменшилась. І ця тенденція продовжується. Прикметно, що молодих дівчат серед повій майже немає.
Завершилася наша зустріч із правоохоронцем його словами, зверненими також і до наших читачів: «Якщо Ви стали свідком вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення, чи вважаєте, що вони були вчинені по відношенню до Вас, телефонуйте на «102». Однак, як показує жорстока реальність, люди у формі приїдуть не завжди вчасно й не завжди допоможуть…
Відчуй на власній шкірі, або Партійний секс
Щоб зрозуміти те, що відбувається, треба самому потрапити в халепу або ж приміряти пригоду на себе. І тоді історія таксистки не видасться банальною і поверховою. Тим паче, конфлікт між Оленою та повіями – це лише вершина айсбергу тієї проблеми, що її створюють повії в районі залізничного вокзалу. Тож автор цих рядків, яка вважає себе кореспонденткою-крейзі, протягом трьох ночей, перевдягнувшись, вивчала й рознюхувала ситуацію на «стометрівці».
Таксистка Олена мене підстраховувала – будь-якої секунди могла витягти звідти. Найбільше інформації ми отримали від самих повій: і про розцінки на сексуальні послуги, і про сутенерів, серед яких є навіть ті, що привозять своїх дружин і здають їх клієнтам, і про сутенера-батька, який здає свою доньку. Зрештою, саме з ним ми спочатку й зіткнулися. І про «кришування» повій міліцією, і про тісну співпрацю повій, таксистів і правоохоронців…
Там же, на місці, мене спробували «зняти» за 100 доларів за годину + сауна й готель. Коли я відмовилася, потенційний клієнт переконливим тоном пригрозив: «Ти сьогодні тут стоїш востаннє. Зрозуміла?». І мені почали погрожувати, бо новеньким дівчатам на вже «приватизовану» точку – зась. Утім, як з’ясувалося пізніше, погрожують тут не тільки дівчатам…
На третє відпрацювання у критичній точці ми взяли з собою фотокореспондента нашої газети та двох його друзів для підстраховки. Побачивши хлопця з фотоапаратом, справжні повії швиденько поховалися.
Що було далі, розповідає більд-редактор і фотокореспондент газети «Версії» Ігор Константинюк: – Зрештою, дофотографувався до того, що до мене підійшло двійко замурзаних чоловічків та інтелігентно почали цікавитися рівнем моєї професійної майстерності й творчими здобутками. Мало не автографів просили, тож поруч мої «страхувальники» почали хвилюватися.
«Ви хто такі?» – чемно запитав я. «Ми з Партії Регіонів!» – зухвало дихнув на мене тонким ароматом «алкомеду» один із переговорників. Його товариш похмуро сопів, але до розмови майже не втручався. – Активіст? – пожартував я. – Ага, «партієць», – зрозумів за мить із тривалої гнівної тиради чоловічка. Той щосили втовкмачував мені, що Партія мною не задоволена і вже погрожує.
– Ви справді з Партії Регіонів? – нарешті моєму здивуванню вдалося прорватися крізь хаотично-карколомні лінгвістичні конструкції чоловічка, щосили натякаючи на дещо специфічні час та обставини для партійної роботи. – Моя партія послала мене на завдання, – зловісно відрубав той.
– Ну чому тільки твоя партія? – здивовано округлив я очі й чи то торкнувся, чи то поплескав по плечу чоловічка. Між нами запала багатозначна пауза, яку я щосили намагався заповнити виразним змовницьким поглядом. – Наша! Наша партія, – нарешті проникливо завершив я.
Той ошелешено завмер. І раптом його прорвало: – Хлопці, йшли би ви звідси… Нас, п’яних, до вас підіслали… А після нас до вас підійдуть тверезі. Після цього вся наша творча команда покинула небезпечну територію. Невже дійсно повій у Чернівцях кришує Партія Регіонів??? І смішно, і грішно: ото вже заполітизовані наші люди, коли й п’яниці оперують партійними поняттями…
Джерело «Версії»
