Що зараз відбувається в Криму, який анексувала Росія? Інформація з інтернету та телевізора часто суперечлива. Своїми найсвіжішими враженнями від перебування на півострові ділиться менянин Юрій Андрієнко.
На митниці
– Поїхав я в Крим не у морі бовтатися, а у важливих справах, – каже Юрій Миколайович. – З 1983 по 1986 рік працював там вчителем, зараз необхідне письмове підтвердження цього. Ну і маю там кількох дуже хороших друзів, яких не бачив вже близько п’яти років. Та і цікаво було, як живе зараз Крим, котрий «повернувся у рідну гавань».
Остання станція, до якої ходить український потяг, – Новоолексіївка Херсонської області. Далі лише приватними перевізниками – на таксі, через Чонгар на Джанкой. А оскільки зараз південь Херсонщини густо заселили кримські татари, які втекли від «визволителів», то в основному вони тут і таксують. Платили перевізникам по 280 гривень з людини.
– До легковика сіли я, жінка з маленькою дитиною і бабуся із здоровезною «кравчучкою», – згадує Юрій Андрієнко. – На українській митниці перше питання: «Алкоголь везете?» Таких не виявилося, мою єдину пляшку оковитої не помітили. А оскільки в автівіці була дитина, пропустили без черги.
На російській митниці таких виключень немає, для всіх черга однакова. Тут інше питають: «Картоплю і сало не провозите?» Вони чомусь вважаються карантинними продуктами.
Не обійшлося і без курйозів. Коли про це запитали бабусю, вона відповіла: «Авжеж!» Подала паспорт росіянам, а там чорним по білому – Сало Ірина Степанівна. Ті довго сміялися, до речей прискіпливо приглядатися і не стали. А коли вже на території Криму водій, котрий насилу витяг багаж нашої бабусі, спитав: «І що ви туди тільки напхали?», та спокійнісінько відповіла: «Так сало ж. Возила і возити буду».
«А ви тримайтеся…»
– Я їхав до Совєтського району, це північно-східна частина півострова, – пояснює Юрій Миколайович. – Поряд з трасою – Північно-Кримський канал, зараз, після розірвання зв’язків з Україною, практично повністю сухий. Отже поля не поливаються. Недарма кавуни удвічі дорожчі, ніж на Менщині. Електроенергія хоч і дешевша, ніж в Україні, але відключення і зараз систематичні.
У селі Красногвардійському якраз відзначали «День единой России», заради цікавості пішов на заходи і менянин. Тим більше, що на святі побував аж цілий «спікер парламенту Криму» Володимир Костантинов.
– Було багато пафосу, повітряних кульок і російських прапорів, – каже Юрій Андрієнко. – Гасла про повернення «в родную гавань» та «навеки с Россией» теж були присутні. Але коли сільський голова сказала, що рівень підземних вод впав майже на чотири метри, відповідь «спікера»: «Всьо будєт харашо». Селяни цікавилися, де ж корів поїти. Проросійський керманич: «Скоро будєт лучше!». Схоже на знамените мєдвєдєвське: «Дєнєг нєт, но ви дєржитєсь».
Ейфорія закінчується
Звичайно, ніхто на півострові від голоду не вмирає, але ейфорія часів псевдореферендуму потихенько починає відпускати голови кримчан. Ну, окрім вже особливо «заруськомірєних».
– Є відчуття сталінських часів, – констатує Юрій Миколайович. – Коли мій товариш розмовляв зі знайомою, вона зразу поглянула на мене і запитала: «При ньому можна все говорити?» А, наприклад, директора школи, якщо вчителі стовідсотково не підуть на вибори, можуть легко звільнити.
Високі пенсії залишилися лише в основного виборчого електорату – пенсіонерів часів СРСР і України. Ті, хто зараз ідуть на заслужений відпочинок, отримують гроші значно скромніші. Зарплати, навіть у бюджетній сфері, також зменшуються.
Роботи практично немає, на будівництві працюють представники російських фірм. Вихід – лише приватний бізнес і туристичний сезон. У цьому році завдяки відпочивальникам із Росії туристів побільшало, але до українського періоду не «дотягують». Південне узбережжя Криму заповнене туристами десь на 75%, інші – відсотків на 50, а західне – і того менше. Та й туристи майже виключно бюджетники.
Ціни на продукти близькі до наших, але українські, які продаються вже під виглядом білоруських, кусаються. Якість також дуже відрізняється, скажімо, менський сир і глобинська ковбаса, привезена на гостинець нашим мандрівником, виглядали на святковому столі справжніми делікатесами.
Оптимістично налаштовані сподіваються на «золоті гори» з початком відкриття керченського мосту. Та коли то буде, та чи й буде? Поки що роботи там ледве ворушаться. А Крим вже перестає бути «сакральним» для керівників Російської Федерації, потихеньку перетворюється на звичайну віддалену губернію.
– Якщо бути неупередженим, то потрібно відзначити чудово налаштоване транспортне сполучення між населеними пунктами, – говорить менянин. – Ремонтуються дороги, будуються дитячі садки. Але, як казав мій друг-кримчанин, хоч і росіянин за національністю: «Невже потрібно було розривати пуповину і робити увесь цей гармидер, щоб автобуси вчасно ходили і дитячих майданчиків побільшало? У мене два сини в Одесі, а побачити онуків дуже складно».
Джерело: Наше слово
