З-поміж сіл, що увійшли до складу Городнянської громади, Конотоп – такий собі курортний край. Нехай дещо «непричесаний», але напрочуд популярний завдяки чистому повітрю та воді, мальовничим краєвидам і неповторному сільському колориту.
Про це пише тижневик «Новини Городнянщини».
У Конотопі на хуторі Загребельному (саме так місцеві називають ту частину села, яку паводок відрізав від центру) живе родина Ольги Іванівни та Володимира Павловича Козлових. Обоє – корінні конотопці. Ще в молоді роки Володимир Павлович вирішив стати моряком, тож після служби в армії залишився в Сєвєроморську служити на флоті. Невдовзі оженився і дружина Ольга, як годиться, поїхала за чоловіком. Та місто з його постійною метушнею та чергами не припало до душі молодій жінці, яка на той час уже готувалася стати мамою, тож невдовзі подружжя повернулося до рідного Конотопа.
– Де народилися – там і згодилися, – пояснює Ольга Іванівна. – Чоловік працював у колгоспі , а я продавцем у Великодирчинському магазині. Народили та виховали двох дочок, які вже тепер й самі матусі – подарували нам двох онуків.
Чимале домашнє господарство подружжя Козлових утримує завжди. Кількість поголів’я періодично змінюється, але несуттєво. Окрім двох корів, курей, качок, на подвір’ї 38 овець та свині зі свиноматкою.
– Зі свинями, звісно, найбільше клопоту, а коли свиноматка з приплодом, то й поготів. Поросяток буває переважно 10-12 голів. До продажу їх треба ростити не менше ніж 6 тижнів. Пригадую, як одного разу свиноматка опоросилась на 21 поросятко. Це була чудасія. Нам довелося розділити їх на дві групи, бо ж свиня не могла всіх одночасно годувати – сосків стільки не буває, – усміхається господиня. – Прикладали по черзі, так і виростили всіх, жодного не втратили. Їжу свиням варимо, бо переконані, що від цього потім залежить смак сала та м’яса. Маленьким поросятам підливаємо потрошку молока і цього не приховуємо, коли продаємо їх на ринку. І новим господарям радимо по краплі молока додавати, так поросята швидше ростуть і менше хворіють.
Овець родина Козлових тримає вже 20 років. Кажуть, утримувати їх доволі просто. У селі є можливість пускати овець на самовипас і це великий плюс.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Село з «родзинками»: як живуть Москалі на Чернігівщині
– Ранньою весною, лиш пробилася травичка – овечка вже пасеться, – розповідає Володимир Павлович. – Тут у нас лісок поряд, тож вони ходять жолудями ласувати. Походять і додому повертаються. 7-8-місячних баранчиків уже можна реалізувати. Серед покупців як приватні особи, так і заклади громадського харчування. Адже не секрет, що найсмачніший шашлик – із баранини. Безумовно, дві корови, вівці – то сіна заготовлюємо чимало. А ще зернові, картопля, буряки. Заготівля кормів для худоби – це найбільший шмат роботи.
– Діти завжди на зв’язку. Як то кажуть, двічі просити не треба – завжди допомагають. Онуки Андрійко та Альонка особливо полюбляють бавитись із маленькими ягнятами, тож до дідуся й бабусі їдуть залюбки, – додає Ольга Іванівна.
Господар раз на рік навесні стриже овечок. Вовну не переробляють, а в «сирому» вигляді продають на чернігівську «шерстянку», це ще невеличкий але все ж додаток до сімейного бюджету. Так само економить домашній бюджет і самозаготівля дров (дізналися про це, вгледівши на подвір’ї старанно складені «копички» рубанців).
– Взимку на нашому хуторі затишшя. А щойно потеплішає – все оживає. Люди їдуть відпочивати на природу, приїжджають дачники. Колись навіть були відпочивальники з …Криму, – розповідає пані Ольга. – Заїхали до нашого двору купити молока – розговорилися. Вони захоплені нашою природою. Кажуть, що у нас і повітря, і вода значно чистіші.
Хоч Ольга Іванівна під час розмови і промовила скромно «я не працюю», та зрозуміло, що потрапили ми в родину великих трударів, які щоденні клопоти біля чималого господарства вже й за працю не вважають. Хоч ця праця не має ані вихідних, ані відпусток, ані нормованого робочого дня. Відпочивають же Козлови, як і більшість жителів «курортного» Конотопа зовсім не на березі мальовничого Снова (до якого кілька сотень метрів), а вдома перед телевізором чи на якому заході в місцевому клубі.
– Часу на відпочинок небагато. Засмагаємо на сінокосі, фітнес на картоплі, а вітаміни приймаємо на грядці, – сміється жінка. – Наробившись, поспішаю до телевізора. Улюблені програми – «Стосується кожного» і «Говорить Україна».
– Розпереживається, а тоді півночі не спить. Отакий відпочинок, – поправляє її «золотий господар» (так говорить про нього дружина) Володимир Павлович.
Портрет звичайної сільської родини – таких десятки в Конотопі і сотні на Городнянщині. На них – працьовитих, скромних і гостинних – тримається село. Вони і є головне його багатство.
