Усе велике починається з малого. Так можна сказати і про новий дитячий футбольний клуб «Північ», що робить свої перші, але вже впевнені кроки на футбольній ниві.
Юні футболісти не лише тренуються в рідному місті, а вже мають деякі спортивні досягнення, їздять на турніри в інші міста, зокрема до Києва.
Про історію виникнення нового клубу, про сучасні виклики та про те, як у нинішніх непростих реаліях вдається розвиватися і прямувати до мети – в інтерв’ю з Максимом Чаусом, головним тренером і засновником ФК «Північ».
Пане Максиме, з чого починалася історія ФК «Північ»?
Як торік ворогів відігнали від Чернігова й області, ми влаштували волонтерське тренування для діточок різного віку. В нас був свій інвентар і ми шукали школу, на базі якої це можна було б організувати. Директорка чернігівської школи №2 Наталія Миколаївна пішла нам назустріч. Так і почалися волонтерські тренування, на які приходили багато дітей. Адже в той час спортивні школи ще не працювали. До тренувань почали долучатися футболісти 2011-2013 років народження. Згодом виникла ідея влаштувати футбольний табір у дві зміни. Це була футбольна колаборація різних футболістів – із ФК «Десна», «Чернігів», «Юність». Звісно, я розмовляв з усіма їхнімитренерами, аби вони дозволили дітям займатися. Насправді все вийшло дуже круто. Це мене напрочуд надихнуло, тож виникла думка: а чому б не створити футбольний клуб? Тож торік ми йпочали працювати та відкрили таку нову історію в Чернігові.
Це дитячий клуб?
Так, звісно. Це футбольний дитячий клуб, він складається наразі з трьох груп. Найстарша група – це діти 2013-2014 років народження, середня – 2016-2015 років народження, молодша – 2017-2018 і навіть 2020-2019 років народження.
Чому команда має назву «Північ»?
Як уже все було організоване, групи сформовані, визначений час для тренувань, з’явився інвентар й усе, що потрібне, то не було лише назви. І це була проблема. Над нею місяці три чи чотири міркував. І потім якесь натхнення ніби нахлинуло, що Чернігівщина розташовується на півночі країни. Окрім того, назва пов’язана з хлопцями з «Півночі», які захищали тавідстояли нашу землю. Що завдяки їм ми маємо нині можливість тренувати і грати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Старий Чернігів: центр міста 1957 року (Фото)
Чи маєте все потрібне для тренувань, аби команда була успішною?
Потрібно багато чого. Але все одразу не буває. Увесь наш проєкт і клуб поки що тримається на батьківських благодійних внесках. Інвентар купуємо за свої кошти і водночас шукаємо допомогу зі сторони. На щастя, є друзі-футболісти, які то м’ячиками допомогли, то іншим інвентарем. Дуже багато допомагають хлопці нам із поїздками на турніри. Бо це найважливіше. Діточкам потрібна практика, щоб вони грали, особливо на рівні з іншими містами та командами, які вже давно тренуються і давно їздять по турнірам. Змагатися з такими командами – це великий досвід. Наприклад, наші футболісти 2013 року народження –учасники чемпіонату Дарницького району в місті Києві. Тож уже п’ятий чи шостий тиждень їздимо і граємо з київськими командами. Звісно, спершу нашим хлопцям було важкувато, зокрема адаптуватися, призвичаїтися до умов, формату, але згодом і вони вже показували хорошу гру, багато позитивних результатів. То нам дуже потрібна підтримка. Наприклад, автобус. Бо на одну поїздку туди й назад потрібно приблизно 6 тисяч гривень. А їздити п’ять-шість тижнів поспіль – узагалі кругленька сума набігає. На щастя, є хлопці – колишні футболісти з «Десни», які нашим діточкам допомагають. Дуже велика подяка зіркам футбольної «Десни» – Олександру Філіпову, Денису Безбородьку та Андрію Гітченку, які відгукнулися на наше прохання, залишилися небайдужими та допомогли діткам реалізувати свою мрію – стати учасниками вже згаданого чемпіонату Дарницького району.
Але, безумовно, хочеться, щоб допомога була глобальною, щоб могли і форму закуповувати, і тренерам зарплатню платити, й інших потреб чимало. Це ж усе кошти. У нас немає інвесторів, клуб ще не стоїть на забезпеченні ДЮСШ, але ми до цього прагнемо.
Скільки у вас тренерів?
Окрім мене, ще два молоді тренери. Це фахівці з вищою освітою. Один із них ще сам у футбол грає на доволі хорошому рівні.
Де тренування відбуваються?
Поки ми тренуємося на шкільному майданчику другої школи, що в районі Красного мосту. А взимку переходимо до спортзалудругої школи.
Чи є майбутнє у дитячого футболу, чи хочуть діти займатися?
Є майбутнє. Але нам глобально потрібен більший майданчик для діяльності, якщо хочемо розвиватися. Тоді приходитимуть більше діточок на тренування, буде більше груп і кращі результати. На це все великі кошти потрібні. Але діти з натхненням, ентузіазмом ходять. За рік навіть молодша група їздила на чотири турніри. Ось нині старшою групою їдемо до Закарпаття на 5 днів. Там топовий турнір. Тобто стараємося, щоб діти їздили, бачили рівень інших команд, щоб самі росли і розвивалися. Коли діти в дорозі – цеїхній найщасливіший час.
Наші хлопці 2016 року народження вже конкурують із ФК «Чернігів», багато разів «Десну» перемагали, як і «Юність». Нам треба розвиватися і головна мета – це свій майданчик, тоді нам буде легше.
Спілкувалась Ірина Осташко
Фото – Максим Чаус
