Не зважаючи на поважний вік, 65-річний Валерій Михайлович завдяки великому бажанню зміг потрапити до війська на початку великої війни росії проти України. І хоча строкову службу служив давно, до речі, на Чернігівщині в Десні, і в Білій Церкві, чоловік все життя віддав тренуванням та військово-патріотичній підготовці молоді. Був офіцером запасу у званні лейтенанта, потім – «старлея».
Валерій присвятив навчанню та вихованню дітей 27 років, проводив тренування з пішохідного туризму, після виходу на пенсію був заступником директора позашкільного навчального закладу «Центр національно-патріотичного виховання туризму та краєзнавства учнівської молоді». Був незмінним бунчужним обласного етапу дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл — Джура».
«Коли прозвучали сирени, пройшов десь тиждень з початку вторгнення, я сказав своїй дружині: прийшов мій час», — гордо розповідає чоловік. – «Спочатку хотів в тероборону. Але мені сказали «Досить». Я додому не пішов, розвернувся — і у військкомат. Через дві години я вже був у точці збору, ще через дві – у формі в строю».
Офіцер упевнений, що його 40-річний досвід виховання та підготовки виживанню молоді в екстремальних умовах став неоціненним у роботі з особовим складом підрозділу окремого батальйону ОК «Північ».
«Мої вихованці обирали шлях справжніх чоловіків, і дівчата також. Є серед них і високопоставлені офіцери», — розповідає військовий. – «І тут, у силу свого віку я для багатьох був братом, для інших — батьком, для третіх – дідом. Усі мене сприймали як побратима та старшого товариша».
Чоловік каже, що у період оборони Чернігова багатьом допоміг зорієнтуватися, зреагувати, тобто вижити. Виконував і роль старшини, і звичайним стрільцем також довелося побути, перебуваючи у Количівці.
Розповів, як готуючись до вуличних боїв у Чернігові, були створені групи «різаків» — групи гранатометників. Усього таких було п’ять, Валерій очолив «різак — 4», який готовий був зустріти ворога зі сторони Хімволокна.
«Хлопці готові йти в бій для того, щоб повністю очистити нашу хату від зла, нашу Україну від ворога, який так підло зруйнував наші всі плани на майбутнє. Але ми вистоїмо, відродимося, все буде Україна!», — упевнений Валерій Михайлович. До речі, чоловік вправно пише вірші. А тому часто чув: «Михалич, почитай!»:
В цей неспокійний для країни час
прийшло в свідомість розуміння
і переконливе в душі прозріння
про «братські» вільність і свавілля.
Ми – діти українського народу
Століттями рівнялись на «братів»,
Вклонялись всім керманичам в угоду,
а вийшло, що рівнялись на катів.
На півдні України – ніж у спину,
На сході замість сонця – смерть і кров.
Нашу країну, як малу дитину,
«брати» обманювали знов і знов.
Мине гроза, знов сонце засіяє,
І заживем ми, як того Тарас хотів.
І кожен хай у світі всьому знає:
Ми всіх здолаєм ворогів!
(24.02.2022)
