Воїн Юрій — один з найстарших та найдосвідченіших воїнів підрозділу ТРО Чернігова.
«Хоча я народився у Чернігові, але у 1995 році я одружився та виїхав у Ізраїль. Там всі чоловіки — резервісти, тому мене викликали та запропонували пройти строкову службу. Після проходження курсу «молодого бійця» мені сподобалося, тож я вирішив підписати контракт на проходження військової служби в ЦАХАЛі (армії оборони Ізраїлю). Тоді довелось виконувати бойові завдання у складі антитерористичного підрозділу, зокрема у Лівані, Секторі Газа. Саме у той час на собі відчув, що таке ракетні удари. Дізнався, що таке війна, як необхідно знищувати противника та виживати на полі бою. Особисто бачив, як смертники підривали в автобусах мирних людей. Контракту більше не продовжував і повернувся до цивільного життя. Зараз я у територіальній обороні Чернігівщини. Досвіду було достатньо, щоб не залишатися осторонь нападу росії. Я приєднався до оборони міста, захищаючи свою сім’ю та дім», — зазначає воїн.
Незадовго перед війною Юрій повернувся в Україну, побачився з рідними.
«У мене на руках був білет на літак, але 24.02 окупанти вдерлись на мою рідну землю. Я порадився із батьком, а він у мене був учасником Другої світової війни, просто справжнім офіцером, сім’я погодилася зі мною, що Батьківщину потрібно захищати. Саме батьківське виховання зіграло велику роль у моєму житті — мене виховали таким чином, що я просто б не зміг залишитись вдома, коли рідному місту необхідна допомога. Тож я одразу приєднався до одного з батальйонів ТРО (який з першого дня перебував на першій лінії зіткнення — прим. автора). Це осмислений вибір, я не мав ілюзій стосовно війни. Ми виходили за «нуль», у тил ворога, розвідували обстановку, прикривали інші підрозділи Збройних Сил, виконували іноді вкрай важкі завдання. Так, звичайно, було складно, але якщо не ми, то хто? Дуже сумую за побратимами, яких вже немає поряд, боляче дивитися на руйнування у моєму улюбленому Чернігові, але я пишаюся, що ми захистили, відстояли місто», — зазначає Юрій.
Оборонці горіли праведною злістю, діяли швидко та жорстко, без зайвих сентиментів. Досвід війни показує, що такі неординарні дії й принесли найбільший результат.
«Всі мають розуміти, що рашисти воюють не з ТРО чи ЗСУ, а з дітьми, жінками, літніми людьми. Коли ми вели з ними бої, то усвідомлювали, що вони вкрай деморалізовані, демотивовані, їх солдати не можуть виконувати належним чином божевільні задачі свого військового керівництва, вони приречені на поразку. Хоча всі полонені нам розповідали, що «заблуділісь на ученіях», але це неможливо, вони їхали сюди підготовленими, з повним боєкомплектом. Окупанти хотіли взяти Київ і думали, що «парадом» пройдуть Сіверщину. Тут вони отримали серйозний удар, і це тільки початок», — зауважує Юрій.
Сили територіальної оборони формувалися насамперед з резервістів та вмотивованих простих чоловіків, хоча деякі з яких навіть не мали військового досвіду. Дякуючи саме таким досвідченим воїнам як Юрій — рекрутам передаються бойові знання та досвід. Такі як він особистим прикладом показують, як професійно можна захищати Україну!
