«Найперше про, що я думав коли почалась війна — це звичайно діти. Я хотів вберегти їх від цього жаху, — згадує Дмитро про перші дні військового вторгнення. — Для себе вирішив, що дома сидіти не стану і треба активно долучатись до оборони. Я батько трьох доньок, у однієї день народження у кінці лютого. Святкувати, на жаль, не довелось. Зранку привітав дитину з днем народження і пішов захищати місто. Рідні до мого рішення віднеслись з розумінням ситуації, але ж звичайно були сльози від турбування і страху за наше майбутнє».
Вже по дорозі отримувати зброю, Дмитро подзвонив братові з проханням приглянути за сім’єю, але почув у відповідь те саме прохання, так як брат, Женя, теж направлявся до ТРО.Згадуючи події, що відбувались з ними, Дмитро розповідає: «Спочатку нас розподілили для несення служби на блок посту, котрий знаходився на околиці міста, а згодом вже підпорядковували до регулярних частин ЗСУ. Окрім звичних завдань вели додаткове спостереження за противником на винесених постах. Доповідали про російські колони, їх склад та кількість техніки. А ще копали, постійно копали і укріплювали свої позиції. Коли орки відступали, нас перекинули далі за місто. У нашому районі до цього перебували російські війська і після них залишилось чимало усілякого сміття. Треба було якось облаштувати своє нове місце і ми вирішили використати старі ящики від російських «Градів», я поліз розбирати ящики, і трапився вибух. Виявилось, що в одному з ящиків було встановлено розтяжку з гранатою, на відкриття. Мені повезло, що граната була з іншого боку ящика, і я встиг трішки відбігти, потім пролетів трохи з вибуховою хвилею. Але дякувати Богові, живий, хоча й погано після цього став чути. Коли летів єдина думка котра була, хоча б не забруднитись, бо речей запасних не було, а треба було якось сушитись. Так тепер в мене 1 квітня другий день народження».
За час активних бойових дій біля Чернігова, найстрашнішим було слухати попередження по рації.
«Сім’я знаходиться в місті і ти чуєш скільки літаків летить на місто, і розумієш, що з цим нічого зробити не можеш. Легше від згуртованості колективу на єдину мету – не допустити окупантів у місто. І все проходило більше на ентузіазмі та на гуморі. Згадуючи ті події зараз, я розумію, що росія вдерлась до нас тільки стріляти та вбивати і вони мають полягти на нашій землі», — зазначає Дмитро.
