Війна

Контрнаступ, мінні поля і основні проблеми ЗСУ: роз’яснення фахового сапера з Чернігівщини

Уже близько місяця триває контрнаступальна операція нашої армії на півдні та сході України. Військові експерти дають різні оцінки цих процесів, утім, фактично всі зазначають, що контрнаступ проходить важко. До прикладу, польський відставний генерал Вальдемар Скжипчак констатує, що найбільшою проблемою для українських підрозділів виявилися величезні мінні поля, встановлені російськими окупантами.

Детальніше про контрнаступ і ворожі мінні поля – в інтерв’ю з військовим із Чернігівщини (позивний «Торгвай»). «Торгвай» – фаховий сапер у складі роти спеціального призначення. Свого часу був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня і низкою відомчих відзнак.

— Які міни росіяни використовують найчастіше?

— Для початку слід зазначити, що мінні поля є лише частиною великої системи ворожих інженерних загороджень на фронті. Українська розвідка ще наприкінці минулого літа отримала інформацію про початок масового мінування загарбниками території Херсонської та Запорізької областей. Тобто москалі вже тоді почали готуватися до оборони. Вони копали протитанкові рови, встановлювали металеві їжаки, бетонні піраміди, які дехто з журналістів назвав доволі «поетично» — зуби дракона. Також ворог провів постановку протитанкових мінних полів загальною довжиною кількасот кілометрів. Зазвичай протитанкові міни серії ТМ-62 (щоб було зрозуміліше – вони схожі на великі шайби) розташовуються в ряду за 4 метри одна від одної, а стандартне мінне поле є трирядним. Тобто на один кілометр мінного поля треба в середньому 750 таких інженерних боєприпасів. У разі наїзду танка чи бронетранспортера на ТМ-62 вибухом розбивається гусениця, пошкоджуються котки, екіпаж зазнає контузії. Це уповільнює просування техніки – передової ударної сили при наступі. Також в обов’язковому порядку окупанти прикривають ділянки інженерних загороджень протипіхотними мінами. Такими як ПМН-2 (маленькі за діаметром, схожі на блюдця). Стандарт установки – близько 2000 штук на кілометр поля. Дворядного. З відстанню між мінами 90 см. Вони натискної дії, при спрацьовуванні відривають людині частину стопи. Пораненому слід надати першу медичну допомогу, евакуювати в тил. Це гальмує швидкість атаки піхотних підрозділів.

Москалі застосовують і більш сучасні методи постановки мінних полів. Якщо на якійсь ділянці українські війська прорвали першу лінію ворожої оборони, то на їхньому шляху загарбники здатні за лічені хвилини встановити нове мінне поле дистанційно, за допомогою ракетних установок залпового вогню «Ураган» або системи під назвою «Зємлєдєліє». Принцип їхньої дії такий: у кожній ракеті знаходяться касети з протитанковими мінами ПТМ-1 або ПТМ-3. На вигляд вони мов пластмасові бруски зеленого кольору. Після залпу з відстані 5 або й 10 кілометрів 16 ракет, долетівши до місця призначення, розкидають на визначеній місцевості кількасот мін у хаотичному порядку. І таких ракет можна випустити удвічі або й утричі більше… Аналогічним чином доставляються в «пункт призначення» протипіхотні міни серії ПФМ, які схожі на жабок. Слід визнати: наші вороги серйозно ставляться до обладнання своїх позицій та мінування, тому прорвати їх глибокоешелоновану оборону доволі складно.

— І як наші війська це роблять?

— На напрямках атаки у мінних полях проробляються проходи. Переважно за допомогою інженерної військової техніки ще радянського виробництва. Наприклад – ІМР (інженерна машина розгородження). Вона на гусеничному ходу, має перед собою двосторонній ківш й під час руху розкидає на обидва боки разом з ґрунтом встановлені міни. Ще є установка розмінування УР-77. Теж на гусеничному ходу. Вона наближається до мінного поля і випускає реактивний снаряд, який тягне за собою довжелезну «кишку», наповнену пластичною вибухівкою. Ця «кишка» лягає впоперек поля і вибухає. Від детонації міни на три метри ліворуч і на три метри праворуч теж вибухають. Прохід готовий… Західні союзники передали нам певну кількість схожих установок натівського зразка і вони вже задіяні на фронті. Щоправда, не завжди вдається працювати саме технікою. Аеророзвідка москалів може її виявити ще на етапі підходу. Наслідок один – артилерійський або авіаційний обстріл. З відповідними втратами.

Тому діючим залишається старий метод: після проведення інженерної розвідки група саперів підповзає до мінного поля і вручну знімає міни для проходу штурмового підрозділу. Це стосується як протитанкових, так і протипіхотних. Таких як осколочні спрямованої дії МОН-50, МОН-90, МОН-100. Особливо неприємна «річ» ОЗМ-72 — осколочна кругового враження, яка підстрибує над землею і вибухає. Вищезгадані протипіхотні засоби встановлюються зазвичай на так званих розтяжках, що заборонено міжнародною конвенцією. Але що рашистам міжнародне право?

— Як найефективніше долати мінне поле?

— За допомогою професійності та здорового глузду. Наша армія має дуже багато хороших спеціалістів-саперів, які з ризиком для життя виконують поставлені завдання. Але деякі командири середньої та вищої ланки не до кінця розуміють важливість та специфіку їхньої роботи. Тому сьогодні актуальною є посилення взаємодії між підрозділами, залученими до контрнаступу. Адже все треба робити правильно і вчасно. Розмінування – справа складна і небезпечна. Москалі активно застосовують міни-пастки. І з цим треба рахуватися.

— Чи надовго ще вистачить мін нашим ворогам?

— Думаю, що надовго. Запаси в них великі. Хоча… Нещодавно було взято полоненого, який мав при собі цікаві матеріали. З них стало відомо, що москалі вже беруть зі складів дуже старі інженерні боєприпаси на кшталт ТМ-57. Тому, можливо, їхні ресурси вичерпуються.

Роман Мірошниченко

Ще статті по темі

Back to top button