У туалет ходили під автоматами, спали сидячи на стільцях, без ліків і майже без їжі – 350 жителів села Ягідне майже місяць сиділи в підвалі місцевої школи, до якого їх зігнали окупанти, не дозволивши нічого взяти з собою. Козаченко Наталія розповідає, що безжально ставилися навіть до онкохворих і немовлят.
«Нам не дозволяли додому ходити, з собою ми не взяли нічого. В нас діти хворіли вітрянкою, ми не мали чим збити температуру. Вони давали парацетамол тільки, але він не допомагав. Навіть онкохворим людям не дозволяли піти додому та взяти свої ліки. Ми в туалет ходили на відро. 350 людей ходять на відро, ви розумієте, як це? За дозволом зранку випускають, як стадо, щоб сходили, і по тобі стріляють. Під обстрілами й ходили до туалету», — Козаченко Наталія, мешканка села Ягідне.
Найменшій дитині, яка перебувала в підвалі, було 1,5 місяця, всього ж тут утримували приблизно 70 дітей. Від протермінованих сухих пайків у жителів боліли шлунки, більш-менш нормальну їжу готували добровольці на дворовій кухні, також під обстрілами. Нелюдські умови не змогли пережити 10 осіб, деяких чоловіків розстріляли. Та й поховати тіла окупанти також не дозволяли.
«Вони від задухи померли і все. Одного дідуся побили, виявляється. Люди божеволіли і помирали. Тіла в кочегарці лежали, коли наші хлопці вирішили їх поховати та пішли на кладовище, по них почали стріляти», — Козаченко Наталія, мешканка села Ягідне.
Окрім того, що рашисти влаштували свій штаб у школі, більшість техніки вони також розміщували впритул до домівок.
«Отам танк стояв, а поряд кімната доньки. І там стояли «Урали» їхні. Бачите, відійшов край дому. Вікон нема, дверей нема, меблів також. Усе валяється», — Козаченко Наталія, мешканка села Ягідне.
Будь-який камуфляжний одяг окупанти сприймали за форму ЗСУ.
«Хлопців розстріляли ні за що. Вони бачили форму і вважали, що це ЗСУ. Камуфляж у нас хлопці використовують як робочий одяг, а вони думали, що це ЗСУ, казали одразу – бандера. Цю форму знищували повністю», — Козаченко Наталія, мешканка села Ягідне.
Як і більшість українців, Наталя не розуміє, навіщо російські війська прийшли знищувати все, що вони наживали роками.
«Що ми нажили, вони все знищили. Морально навіть усе знищили. Ми їм ніколи не пробачимо. Я навіть не розумію, як це можна пробачити. Вони знали, куди вони йдуть, може, там якась одна частина і ні, решта розуміла. Білорусі взагалі пробачення немає. Вони в Чернігові були в нас кожного дня, кожні вихідні сиділи по кафе. Що, не могли зупинити це? Вигідно просто або за себе бояться. Нічого, Бог їх покарає», — Козаченко Наталія, мешканка села Ягідне.
Найбільше Наталія зараз мріє про мир та спокій в Україні.
«Ми хочемо, щоб це все закінчилося, щоб люди були спокійні, щоб повернулися наші чоловіки додому. І все, більше нічого. Просто хочеться щоб все закінчилося. Щоб не лягали люди спати і не думали, ми прокинемося чи ні?», — Козаченко Наталія, мешканка села Ягідне.
Журналіст: Марина Кирієнко
Оператор: Сергій Бутько
