Для Сергія Деденка – голови Семенівської громади, що на Чернігівщині, – ніч перед повномасштабною війною видалася безсонною. В іноземних ЗМІ, соцмережах та телеграм-каналах нагнітали, що будь-якої миті може початися вторгнення. А оскільки Семенівка навпростець знаходиться всього за 12 км від Росії, то виходило, що разом із прикордонними селами громади місто першим мало побачити ворога. Тож 24 лютого 2022 року о 4.30 Деденко вже був на своєму робочому місці, ближче до 6-ї ранку почув перші залпи “Градів”, а ще за годину Семенівкою пішли колони російської техніки.
Як місто на кордоні пережило “тиху окупацію”, як після звільнення області російські військові перетворили життя тут на жах, а з прикордонних сіл зробили пустку, та які наслідки все це має для людей та економіки регіону, – далі у тексті. Він написаний зі свідчень голови громади, їх зафіксували представники Освітнього дому прав людини — Чернігів. А також із історій, які раніше розповідали мешканці громади.
Не було ані методичок, ані плану дій на випадок війни
24 лютого 2022 року з 7 години ранку через Семенівку у напрямку Чернігова рухалися російські танки, інженерна техніка, польові кухні, БТРи…
“У нас не було запасів продовольства, пального, ліків і жодних вказівок, як діяти. Тоді російські військові нас не зачіпали, але було розуміння, що ми стаємо відрізані від обласного центру, по факту знаходимося в тилу ворога. Тому як цивільна влада, ми дбали, аби наші люди мали їжу та екстрені послуги. Домовилися з АЗС, щоби видавати пальне “швидким”, ДСНС, службам, які допомагають населенню. Так само наростили випікання хліба. Маємо власну пекарню, тож допомагали і своїй, і сусіднім громадам”, – пояснює Сергій Деденко.
У перший день вторгнення з Семенівки виїхали прикордонники та працівники ТЦК, забравши списки призовників та інші документи, які не повинні був знайти ворог. Поліція залишилася в місті і почала тісніше співпрацювати з місцевою владою. Люди самоорганізувалися, щоб контролювати порядок на вулицях. Вони слідкували, аби не було мародерства, масового алкоголізму тощо.
Розгубленість і шок минули швидко. Люди в тилу ворога почали робити все, аби його затримати. Вони знімали таблички населених пунктів і вулиць, перекривали дороги деревами, уповільнюючи рух та дезорієнтуючи російських військових.
В Семенівці було спокійно. Після проїзду колон російські військові з’являлися рідко. Тому за кілька тижнів сюди почали їхати люди з Чернігова, через зірвані мости добиралися об’їзними шляхами. Перші два рази голова особисто супроводжував колону автобусів. Каже, проблем не було. Скільки людей тоді мігрувало, ніхто не рахував, але, за словами Деденка, автобуси були переповнені.
“Тоді було незрозуміло, як довго це все триватиме. Незрозуміло, де закріпився ворог, а де наші військові. Повне нерозуміння ситуації”, – констатує Деденко.
Назад через Семенівку російські військові перевозили тільки своїх загиблих. Більшість ворожих колон відходили через Ріпки та Городню.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Три громади Чернігівщини опинилися під ворожим вогнем
З “тихої окупації” – у гучний терор
Що таке обстріли і терор росіян, Семенівська громада дізналася після звільнення області. Села на прикордонні обстрілювали з травня 2022 року. Першою жертвою в Семенівці стала місцева жінка наприкінці грудня того ж року. Вона поверталася додому з базару, коли стався обстріл. Жінка загинула від травм, що нанесли осколки.
І до сьогодні ворог не припиняє тероризувати людей цієї громади, обстрілюючи мінометами, артилерією, скидаючи вибухівку з дронів, у різний час запускаючи КАБи та КАРи (керовані авіаракети) з літаків. Прикордонні села у більшості вже перетворилися на пустку. Люди залишили будинки, нажите майно і вимушені були переїхати в Семенівку чи далі вглиб громади, області, країни.
Чимало руйнувань зазнала промисловість. Так, у квітні 2023 року російські військові влучили в цех переробки деревини місцевого лісгоспу. На щастя, люди пішли на обід, тому минулося без жертв. А ось на місцевому торфобрикетному заводі загинуло двоє працівників, коли в тому ж місяці ракети прилетіли до них.
Влітку та восени 2023-го ворог почав нищити комунальні підприємства громади: були прильоти в будівлю міської ради, лікарню, комунальне підприємство. А навесні 2024 року руйнувань зазнав і будинок культури.
“У цих приміщеннях і поряд з ними ніколи не перебували військові. Сплутати ці будівлі з іншими неможливо, вони типові, будувалися ще за радянських часів”, – наголошує голова громади.
Російські військові обстрілюють і житлові будинки на прикордонні та в самій Семенівці. Станом на березень 2024-го тут загинуло 15 цивільних людей. Деякі з них потрапили в засідку ДРГ. Зокрема, 14 липня 2023 року таке сталося з мешканцем прикордонного села Миколаївка Миколою Гориславським. Чоловік був головним інженером сільгосппідприємства. Він їхав на роботу в сусіднє село Залізний Міст. Дорогою його білий мікроавтобус розстріляла російська ДРГ.
На людей, які приїжджають додому в прикордонні села, російські військові влаштовують буквально полювання. Так, 21 серпня загинув 27-річний Едуард Жмурко. Його дружина розповідала, що Едуард, поговоривши з сусідом, їхав на велосипеді, коли на нього з квадрокоптера скинули, імовірно, гранату.
Так само, чимало людей гинуть, підриваючись на мінах, та від осколкових поранень під час обстрілів. Найстрашніші – КАБи. Вони наносять сильні руйнування і прилітають так швидко, що люди не встигають сховатися. У травні 2023 року обстріли КАБами припинилися після того, як українські військові збили чотири ворожі літаки на кордоні з Брянською областю.
Чи є майбутнє на кордоні: прогнози невтішні
Через постійні обстріли, невизначеність та небезпеку економічне життя в громаді призупинилося.
“До війни ми мали багато планів щодо розвитку громади. А тепер зовсім немає впевненості, чи є тут взагалі майбутнє. Адже прогнозують, що може стати ще гірше. Бізнес знищено наполовину, землі вийшли з обороту. Розумієте, багато приватних фермерів, які будували свої господарства 30 років, втратили все за один рік. Я не кажу вже про прикордоння, де життя взагалі немає”, – із сумом констатує Сергій Деденко.
І додає, що зараз у громаді катастрофічно не вистачає людей. Деденко каже, що навіть директори підприємств паралельно сідають за кермом тракторів і орють, сіють, збирають урожай…
“У нас не вистачає лікарів. За минулий рік з громади виїхало двоє хірургів, троє гінекологів, один інфекціоніст. До війни ми приваблювали молодих лікарів зарплатами, давали квартири з ремонтами, а зараз через небезпеку ці фахівці залишили громаду”, – говорить голова.
З вчителями ситуація трохи краща, бо всі школи в регіоні працюють дистанційно. Проблем із гаджетами немає, а ось із інтернетом у селах – є. Громада зараз не може жити повноцінним життям: заборонено збиратися в групи, проводити масові культурні заходи тощо. Наразі звідси виїхало 40% мешканців, через обстріли інфраструктура та цивільні будинки продовжують руйнуватися.
“При розробці програми відновлення у нас виникли певні труднощі. Розумієте, нам важко зорієнтуватися в напрямах відновлення, адже ми весь час перебуваємо в процесі руйнування, як інфраструктури громади, так і цілих галузей економіки”, – наголошує голова.
І разом із тим запевняє, що зараз громада краще підготовлена до можливого повторного наступу. Багато жінок отримали водійські посвідчення, щоб у разі небезпеки виїхати. Так само в громаді є план евакуації людей, підготовлені місця їх розселення, є запаси їжі, пального. Але попри всі небезпеки та прогнози життя тут продовжується. Українське життя за 12 км від росіян…
Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv
Матеріал підготувала Наталія Найдюк
Джерело: Освітній дім прав людини у Чернігові
